|
Версия для печати
У вівторок, 4 жовтня, Ужгородський міськрайонний суд вирішував, чи тримати Івана Росоху далі під вартою, чи можна змінити запобіжний захід на, до прикладу, підписку про невиїзд.
Засідання розпочалося з майже півгодинним запізненням. Причин пояснити ніхто не міг, але однопартійці Росохи, яких близько двох сотень зібралося під судом, не особливо переймалися з цього приводу. Головне, звучала думка, аби засідання не відбувалося в «кімнаті поруч». Цього не сталося: вислухати державного обвинувача, адвоката Росохи та й самого Івана Івановича мали змогу всі бажаючі.
Вивчивши клопотання слідчого УБОЗу М.Сойми про продовження терміну тримання під вартою до 4 місяців, вислухавши обидві сторони, суддя сказав, що свій вирок він оголосить о 16 год. Прогнозувати його майже ніхто не брався. Останні події в області показали, що це невдячна справа, особливо ж, коли йдеться про т.зв. справи есдеків... Звісно, рідні, друзі, товариші, колеги Івана Росохи по партійній організації сподівалися тільки на краще, тим більше, що підстави для цього були серйозні. Щонайперше, вони знають достеменно, як працював фонд, чим займався і на які цілі витрачалися кошти.
Ми неодноразово вже писали про це. Однак, дозволимо собі нагадати, що благодійний фонд «Відродження Закарпаття» є неприбутковою, благодійною організацією, яка, згідно з чинним законодавством, для виконання статутних завдань має право звертатись за фінансовою, матеріальною чи іншою допомогою до підприємств, установ та організацій. Про це говорила у своєму виступі й адвокат Івана Росохи. Захисник розтлумачила присутнім деякі пункти статуту фонду, які чомусь чи то випадково не побачили, чи навмисне не взяли до уваги слідчі.
Уся діяльність фонду «Відродження Закарпаття» здійснювалась виключно на громадських засадах. У ньому не було штатного персоналу, ніхто не отримував заробітну плату чи іншу винагороду. Фонд не мав і не має ніякого майна, офісів чи автотранспорту. Фонд не проводив ніяких операцій з готівкою, а тим більше — з бюджетними коштами, не реалізовував жодного комерційного проекту. Згідно зі статутом, фонд здійснював реалізацію проектів у галузі культури, спорту, охорони здоров’я, соціального захисту. До прикладу, фонд «Відродження Закарпаття» надав відчутну фінансову допомогу на спорудження пам’ятника чорнобильцям і виготовлення в бронзі пам’ятника А.Волошину в Ужгороді, підтримав проведення конкурсів «Міс Закарпаття» та міжнародного дитячого пісенного фестивалю «Кордони єднання», реалізував проект надання безкоштовних медичних аптечок понад 2000 малозабезпеченим громадянам, інвалідам та одиноким пенсіонерам. Придбанням спортивної форми, призів і атрибутики фонд сприяв проведенню дитячих спортивних турнірів.
Надавалась допомога для участі в конкурсах і фестивалях самодіяльним творчим колективам. Виділялись також кошти на видання підручників, наукової та науково-популярної літератури. Фонд надавав підтримку футбольному клубу ОСК «Закарпаття» та гандбольному клубу «Карпати», співпрацював з різними обласним газетами (таких щонайменше є 7, і тільки дві мали пряме відношення до СДПУ(О) в реалізації мас-медійних проектів. До речі, саме видання газети «Вісник» поставили Рососі у провину. Чи не тому, цікаво, що ця газета разом із фондом реалізувала мас-медійний проект «Закарпаття 2002—2004», метою якого було детальне висвітлення успішної діяльності обласного керівництва на чолі з Іваном Різаком?
Одним словом, всі потуги правоохоронців знайти у діяльності фонду кримінал не приносять бажаного результату. Згадайте, як починалася справа: із гучних заяв працівників УБОЗу, що есдеки відмивали мільйони, грабуючи й без того бідних закарпатців. Звучали цифри від 3 до 5 мільйонів! З часом запал правоохоронців стихав, а разом із ним круто зменшувалася сума начебто вкрадених коштів. Сьогодні Івану Рососі ставлять у провину привласнення понад 400 тис. грн., які фонд спрямував на видавництво і безкоштовне розповсюдження серед малозабезпечених і соціально незахищених закарпатців. Яким чином він їх вкрав, якщо в наявності всі розрахункові документи із видавництвом та поштою, — так і залишається загадкою. Але правоохоронці шукають. Гроші, меблі, золото...
Мета ж усіх пошуків одна — довести причетність екс-губернатора І.Різака та очолюваної ним в обласної організації СДПУ(О) до якихось фінансових зловживань. Наскільки нам відомо, таке завдання було поставлено всім правоохоронним та контролюючим органам відразу ж після відставки І.Різака. Причому, компромат шукали в першу чергу з бюджетними коштами. Але всі перевірки з цього приводу виявилися безрезультатними. Тому, за відсутності будь-яких реальних фактів злочинів чи посадових зловживань, випливла на поверхню надумана справа з фондом «Відродження Закарпаття». У цьому контексті правоохоронцям хотілося б порадити взятися за більш цікаву та предметну тему.
До прикладу, комплексною перевіркою виконання бюджетів та використання бюджетних коштів у Закарпатській області за період 2000—2002 рр., проведеною ГоловКРУ України, було виявлено фінансових порушень, незаконних та нецільових витрат бюджетних коштів на загальну суму 39,2 млн. грн.! Наголошуємо: йдеться не про благодійні фонди, а конкретні бюджетні гроші.
Однак, це до слова. Для судді Ужгородського міськрайонного суду Лемеша головним було вирішити, чи Івана Росоху можна відпустити, чи він є настільки небезпечним, що краще хай посидить. Доводи, які навів у поданні слідчий, і лягли в основу судового рішення: Іван Росоха, на переконання судді, може впливати на свідків, а отже, і на хід слідства. Більше того, Івана Росоху утримуватимуть під вартою ще й для того, аби він не перешкоджав (!) етапуванню із Росії важливого свідка по справі — колишнього першого помічника губернатора області Володимира Дідика.
До речі, в цій інформації було перекручено і посаду В.Дідика, і назву фонду. Тож до кінця і не зрозуміло, про кого йшлося.
Цей пункт рішення доводить не тільки всю його безглуздість, але й ще раз вказує на замовний характер усіх кримінальних справ, в яких фігурують об’єднані соціал-демократи. Щонайперше: інформація про затримання В.Дідика з’явилася за день до суду (засідання мало відбутися 30 вересня). Згадайте, що напередодні кожного судового засідання по справі Івана Різака «на-гора» видавалася чергова порція скандальної інформації: чи когось взяли, чи хтось заяву написав, чи новий кримінал у діях знайшли. Своїм традиціям правоохоронці не зрадили і цього разу. Правда, неув’язка вийшла чи то з самим Дідиком, чи то з повідомленням про нього. Як відомо, згідно з останніми даними, В.Дідик нібито втік з під-варти.
Отже, рішення винесено. Протягом трьох днів адвокати Росохи мають право подавати скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду до Закарпатського апеляційного суду. Що вони і робитимуть.
|
