|
Версия для печати
Прикро, але рецидиви неприязного ставлення до журналістів трапляються і тепер, після перемоги в країні демократичних сил європейського зразка. Причому уражує ця «хвороба» органи влади не лише в регіонах, а й у столиці.
Влада й журналісти — партнери. Це красиве гасло неодноразово лунало з вуст багатьох нинішніх керманичів нашої «помаранчевої республіки». На жаль, його не бажають чути деякі державні чиновники на місцях, які й нині часом роблять спроби обмежити гарантоване законом право журналістів на вільне та безперешкодне збирання і поширення правдивої інформації про діяльність органів влади.
Чимало «працівників пера» досі пам'ятають події минулого року, коли через запеклу політичну боротьбу «стара» влада на місцях неодноразово вдавалась до порушення їхніх законних прав. Аби не допустити оприлюднення незручної інформації, журналістам безпідставно відмовляли у присутності на відкритих засіданнях місцевих рад (як, наприклад, наприкінці листопада 2004-го, коли представникам центральних та регіональних ЗМІ без будь-якої мотивації перекрили вхід на сесію міськради Одеси), або за надуманих підстав засекречували офіційні документи (пригадайте хоча б епопею з виділенням земельних ділянок в Пуща-Водицькому заповіднику деяким «заслуженим» діячам). Усі ці факти були приводом для обурення не лише журналістів, чиї права було знехтувано, а й широких кіл громадськості, й зіграли не останню роль в подальших подіях, коли заради зміни режиму, що допускав систематичні порушення законодавчо гарантованих прав простої людини та представників професійних груп з особливим статусом, піднявся український народ.
Прикро, але рецидиви неприязного ставлення до журналістів трапляються і тепер, після перемоги в країні демократичних сил європейського зразка. Причому уражує ця «хвороба» органи влади не лише в регіонах, а й у столиці. Такі тривожні симптоми свідчать про прагнення деяких номенклатурників старого зразка, що нишком пережили першу хвилю очищення влади, повернути зручні для них правила взаємостосунків з громадянами та докучливими «журналюгами». Ігнорувати ці сигнали в жодному випадку не можна, адже поодинокі випадки можуть завтра перетворитись на повномасштабну епідемію.
Нещодавно міні-скандал через спробу чиновників «приструнити» пишучу братію розгорнувся на Харківщині. Місцева облдержадміністрація розіслала редакціям газет, радіо та телеканалів розроблені нею нові правила акредитації представників ЗМІ. Документ мав ні багато ні мало 18 сторінок. Серед вимог ОДА до журналістів були й досить цікаві пункти — наприклад, відвідувати «штаб-квартиру» обласної влади лише у чітко регламентованій формі одягу (!?), шанобливо ставитись до людини, з якою записується інтерв'ю (цей пункт дуже схожий на заборону ставити чиновникам «незручні» запитання, що є порушенням права на свободу слова). Зйомки телекамерою дозволялось робити лише у спеціально відведених для цього місцях, не знімаючи камери зі штативу. За ігнорування будь-якого пункту правил було передбачено «вищу» міру покарання — позбавлення акредитації.
Ці та інші «драконівські» заходи викликали обурення не лише в журналістів регіону, а й у представників місцевих політичних сил. Обласна організація «Наша Україна» навіть провела акцію протесту під стінами харківської ОДА на захист прав представників мас-медіа.
Не вдаючись до глибокого юридичного аналізу змісту правил, варто зазначити, що жоден нормативно-правовий акт не регламентує питання зовнішнього вигляду журналіста, що висвітлює діяльність органів влади. Якщо законодавчо носити джинси у приміщенні ОДА не заборонено, ніхто з обласних чиновників не має права примушувати до цього не лише журналістів, а й представника будь-якої іншої професії. До того ж, відмову в акредитації через непрезентабельний зовнішній вигляд можна розцінити як прояв дискримінації, адже навіть якщо людина заробляє не так багато, щоб купувати елегантний одяг, її ніхто не може позбавити права на професійну діяльність. Тож цей пункт вимог Харківської ОДА суперечить чинному законодавству і порушує права людини та журналіста.
Не все гаразд навіть у Києві. Якщо конкретно — хвилювання викликає, зокрема, інформаційна політика, яку проводить державна адміністрація Деснянського району столиці. Складається враження, що місцеві чиновники кілька місяців тому вирішили зробити свій орган місцевої влади неприступною цитаделлю для представників ЗМІ.
Якщо журналіст спробує проникнути в «білий дім» Деснянського району, його на вході перестріне охоронець, який, перед тим, як пропустити візитера до «храму» районної влади, зажадає побачити цілу купу документів та дозволів. Цього від людини в формі вимагає нещодавно ухвалене місцевими начальниками доповнення до інструкції № 1 «Порядок дії інспектора охорони з особами, що представляють засоби масової інформації».
Аби двері райдержадміністрації гостинно відчинились, журналіст, згідно з цим документом, має пред'явити охоронцю, по-перше, своє службове посвідчення. По-друге (цей пункт є досить цікавим бюрократичним винаходом чиновників Деснянського району), друкований лист з редакції, яку він представляє, де має бути конкретно зазначена мета візиту — репортаж, відео, фотозйомка чи інтерв'ю з посадовими особами. Цей документ має бути підписаний керівником засобу масової інформації, який представляє журналіст. Третій папірець, необхідний для допуску в приміщення РДА,— письмовий дозвіл голови райдержадміністрації виконувати редакційне завдання. Проте навіть якщо усі ці папери в порядку, журналіста впустять до приміщення РДА лише після того, як дозвіл на це дасть посадовець, на зустріч з яким приїхав працівник преси. Крім того, аби не просто почути відповіді посадовця, а мати можливість записати його слова на диктофон, сфотографувати або зняти на відеоплівку когось чи щось у приміщенні РДА, слід мати окремий письмовий дозвіл керівництва району. У разі порушення цієї вимоги неприємності з охороною будинку РДА гарантовані.
Таким чином, щоб підготувати та документально оформити за усіма правилами візит журналіста до Деснянської РДА, доведеться витратити щонайменше кілька днів: написати листа з редакційним завданням та дістати необхідний підпис, надіслати голові району Віктору Лазі прохання надати дозвіл на відвідування приміщення РДА, дочекатись його рішення, попросити Віктора Лагу ще оформити письмовий дозвіл на здійснення аудіо-, фото— чи відеозйомки, отримати всі документи за межами будинку РДА (адже без них вхід туди — заборонений), після того дочекатись, коли знайдеться вільна хвилинка у спеціаліста, до якого є запитання. Чесно кажучи, потрапити в будинок уряду, Адміністрації Президента чи Верховної Ради і зустрітися з тим чи іншим державним діячем набагато простіше, ніж побувати в приміщенні маленької, проте амбітної Деснянської РДА.
Узагалі-то, з правової точки зору ця внутрішня інструкція районної держадміністрації суперечить букві й духу деяких вітчизняних законів. Так, наприклад, у статті 47 Закону України «Про засоби масової інформації» чітко сказано, що журналіст має право відвідувати державні органи та організації, підприємства та установи, проводити аудіо, відеозапис та фотозйомку, за винятком деяких окремо передбачених законом випадків, та бути прийнятим службовою особою, щоб отримати інформацію. Жодних додаткових процедур для реалізації цих прав закон не вимагає, отже, чиновники районної влади, скоріше за все, вийшли за межі своїх повноважень і порушують права журналістів. Чому ця ситуація нікого не хвилює у вищих за РДА органах влади — незрозуміло.
|
