|
Версия для печати
Ті, хто бажає «розправитися» з Різаком, налаштовані надто рішуче і чимось таки дуже «ображені», бо заради задоволення власних амбіцій вони переступають і через мораль, і через Закон. Один за одним народжуються начебто викривальні факти начебто злочинної діяльності екс-губернатора Закарпаття.
Думка про те, що це банальна політична помста сильному опоненту, не дивує вже нікого. Скажу більше: дедалі переконливіше звучать припущення про те, що серед зацікавлених у арешті Різака чимало представників великого бізнесу (середній та малий прошу до уваги не брати), котрим колишній голова ОДА не тільки прищипнув хвоста, але й добряче натиснув на гортань, чим самим перешкодив не одному ковтку «тіньового» бізнесу. Отже, як радять професійні детективи, необхідно шукати відповіді на питання, кому вигідно, щоб Різак сидів, тоді, мабуть, чимало крапок над «і» розставляться самі по собі.
Гасло «влада і бізнес не два близнюки-браття і навіть не родичі» якось дуже в’яло втілюється новою владою в життя. Чи не тому, що сама влада і є тим самим бізнесом? А відірвати від себе бодай шматок, навіть за дорученням Президента, навіть заради Закону чи тим більше народу, дуже важко. Та що там говорити про бізнес-годувальник, якщо навіть від такого тимчасового звання, як народний депутат, непосильно відмовитися багатьом представникам влади...
Ось хто не мав ніякої мороки ні із здачею депутатського мандата, ні із розділенням влади та бізнесу, то це екс-губернатор Закарпаття, чільник закарпатських есдеків Іван Різак. Не мав не тому, що колишня влада не переймалася такою важливою справою. Не було в Івана Різака цього клопоту тому, що не було у нього і самого бізнесу.
Згадайте. У вересні 2002 року Указом Президента України його було призначено головою Закарпатської обласної державної адміністрації. На той час, до речі, І.Різак обіймав прирівнювану до міністра посаду, очолюючи Комітет Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Тим не менше, заяву про складання з себе депутатських повноважень Іван Михайлович написав одразу. Бо так того вимагав Закон.
Утім, І.Різаку і не було що приховувати за депутатською недоторканністю, не було за що боятися. Бізнесу не мав ні він, ні його дружина, ні будь-хто із близьких родичів. Від усіх же інших бізнесових структур Закарпаття він був рівновіддаленим і рівнонезалежним. Ця обставина і була вирішальною у ставленні до представників цих бізнесструктур.
Очевидно, що для екс-губернатора поняття «кращий-гірший» визначалося тільки конкретними показниками за конкретними статтями діяльності підприємств та фірм: податки, заробітна плата, соціальний захист і т.д. І ніяких «кум-брат-сват». Звісно, це могло дратувати, особливо ж тих керівників, котрі впевнені, що давня дружба, сусідство будинками чи автомобіль однієї і тієї ж марки та таке інше впливають на ступінь лояльності губернатора краю до «незначних» огріхів у роботі. І.Різак був винятком: на нього впливали тільки фінансова прибутковість підприємств, розмір середньомісячної зарплати, рівень зборів і платежів до бюджетів усіх рівнів. Нудно, з огляду на видобуток «смажених» фактів. Тим не менш, колишня обласна влада не відходила від цих принципів. Що з цього мала? Вона — нічого, а ось закарпатці не могли не відчути, що щось таки змінюється, а в такій нудній сфері, як соціально-економічна, поряд із значними досягненнями намітилися і непогані перспективи. Про останні — трохи згодом. Поки що хотілося б нагадати кілька фактів, які не піддаються оскарженню.
До прикладу, 1997 рік підприємства краю завершили з балансовими збитками в майже 12 мільйонів гривень. У наступному році збитки зросли на 5 мільйонів, у 1999 р. — понад 25 мільйонів гривень, а в 2000 р. — майже 60 (!!!) мільйонів українських грошей. Для того, щоб переломити цю тенденцію, одного бажання чи тим більше гарних лозунгів, проголошених із гучномовця нехай навіть перед мільйонною аудиторією, замало. Потрібно ще й працювати. Чим, власне, і займалася влада під керівництвом Різака.
Було розроблено систему оперативного контролю за фінансовими результатами діяльності економіки регіону та найбільш збиткових підприємств. Треба відзначити, що система працювала досить-таки успішно, бо, якщо за підсумками 8 місяців 2002 року фінансовий результат економіки області складав трохи більше 2 мільйонів гривень збитків, то вже за 2003 рік було отримано прибутків на майже 90 мільйонів гривень.
Цифри, звісно, можуть втомлювати, але вони — важливі складові загальної картини того, що відбувалося в Закарпатті за часів Різака, котрий, як уже наголошувалося раніше, не мав бізнесу і був рівновіддаленим від бізнесових структур області.
«Ображених» на екс-губернатора директорів та начальників було багато. Його жорсткість стала «притчею во язицех» серед тих, хто, витираючи лоба від поту, на чім світ стоїть лаяв Різака за те, що той вимагає за нереально короткий термін погасити заборгованості по зарплаті, сплатити стовідсотково податки та вивести підприємство у розряд прибуткових. До нього було набагато спокійніше...
Сам же Різак на частих зустрічах із журналістами жартував, що він — «за», аби на нього ображалися за його вимогливість та наполегливість. Я, говорив він, не проти, аби «дулося» якомога більше керівників, тільки хай виконують свої обов’язки перед робітниками, котрі на них працюють, та перед державою, яка дає їм можливість це робити.
Така політика дала свої результати: вперше за роки державної незалежності України на території Закарпаття за 11 місяців 2004 року було зібрано податків, зборів і платежів до бюджетів усіх рівнів в сумі понад мільярд гривень! (Для порівняння: у 2002 — 500 млн. грн.)
Вперше за роки незалежності вдалося досягти ще одного — фінансової прибутковості підприємств Закарпаття. За січень—жовтень 2004 року порівняно з аналогічним періодом 2002 року вона зросла у 80 разів. А питома вага збиткових підприємств за 2 роки зменшилася з 35% до 6%. Заборгованість із зарплати у жовтні минулого року скоротилася з майже 14 мільйонів гривень до всього трохи більше 300 тисяч гривень. Тобто — в 45 разів!
Думаю, ніхто із вас не докорить, мовляв, цифри на хліб не намажеш. Бо, погодьтеся, і на хліб ще з рік тому було, і до хліба. Ось чого і справді не вистачало колишній владі, то це вміння влаштовувати видовища! Зате нова робить це із запасом. Арешт Різака та нові кримінальні справи проти нього (точніше навіть те, з якою «помпою» їх відкривають), як на мене, — кадри сценарію, написаного ще задовго до «помаранчевих» подій.
Серед авторів цього «блокбастеру», без сумніву, є й оті «скривджені» вимогою до законного існування бізнесмени, котрим екс-губернатор перебив чимало планів швидкої і легкої наживи, для котрих перекрив контрабандні канали та порушив «тіньові» схеми, котрим не дозволив поза правосуддям заволодіти ласими шматками землі в рекреаційно-туристичних районах, не посприяв виділенню кращих лісосік і т.д. і т.п.
Власники «газет і пароплавів» відчували себе некомфортно в умовах тотальної «зрівнялівки» перед Законом. Звісно ж, колишній владі в голову не приходила геніальна ідея розподіляти ліс чи землю, влаштовуючи аукціони (цими питаннями займалися виключно органи місцевого самоврядування). А знаєте, чому? Бо їй цього не треба було, бо вона домагалася, аби розподіл стратегічних об’єктів не відбувався за принципом «гроші вирішують усе», а так, як поки що лиш декларує нинішня влада, — прозоро і відкрито. А ще тому, що в розпорядженні колишніх керівників (навіть дуже прихованому і негласному) не було жодної бізнесової структури, яка б стовідсотково стала володарем тих кращих земель, мінеральних джерел, санаторіїв, лісів... Одним словом, не було «кровної» зацікавленості...
Можна собі лиш уявити, скільки ще «зачіпок» проти І.Різака може з’явитися уже до осені. А чи принесе банальна помста користі тим «ображеним» — це інша тема, яку, я впевнена, ми згодом обговорюватимемо.
|
