|
Версия для печати
Днями Іванові Різаку черговий раз продовжили термін тримання під вартою. Вочевидь, незабаром довкола нього розгортатимуться нові події, знову буде багато галасу, політичних спекуляцій, і важливо, щоб вони не замінили об’єктивність і справжнє правосуддя.
Що маємо і що можна очікувати у справі тепер уже «в’язня №1 в Україні» (після звільнення Бориса Колесникова) — розмова «Паланку» з його адвокатом Василем Мокану. Василя Дмитровича вважають відмінним фахівцем, а адвокати, можливо, ще й старанніше, ніж лікарі, дотримуються заповіді: «Не нашкодь». Тому їм доводиться не лише красномовно говорити, захищаючи своїх підопічних, а й вчасно змовчати.
— Отже, на якій стадії слідство зараз і що очікуєте ближчим часом?
— У нашому суспільстві, як було й раніше, за часів радянської влади, правоохоронні, точніше репресивні органи, мають право, якщо забажають, оприлюднити інформацію щодо справи, яка розглядається, а захисник завжди обмежується. Нещодавній приклад— адвокат Федур, проти якого порушено кримінальну справу за те, що він нібито дав інформацію щодо кримінальної справи Колесникова. Тому я теж не можу детально розповідати, бо завтра й проти мене порушать справу й зроблять усе можливе, аби я не брав участі в захисті. Відтак можу давати оцінку тільки дуже загальну.
В справі Івана Різака досудове слідство триває. На мій погляд, намагатимуться його завершити й передати справу до суду. Крім статей, за якими Різаку вже пред’явлено обвинувачення, мабуть, робитимуть усе можливе, щоб прив’язати його до подій із побиттям молоді у Сваляві, начебто він був організатором, що, на моє переконання, не відповідає дійсності. Фінальне обвинувачення буде скомбіновано з усіх цих статей.
— Судом визначено черговий термін утримання Різака під вартою до 12 вересня. Що мало б відбуватися далі?
— 12 вересня завершується чотиримісячний термін його перебування під вартою. За 15 днів до закінчення терміну, тобто 28—29 серпня, якщо забажають або визнають за необхідне продовжити строк тримання під вартою до 9 місяців, знову повинні звернутися до суду.
На мій погляд, слідчий змушений буде поставити питання про продовження терміну перебування Різака під вартою, оскільки кримінальну справу докладно вивчатиме й сам Іван Михайлович, і захисники (до речі, крім мене захисниками Різака є адвокат М. Піца та досвідчений фахівець із Києва І.Піх). Звичайно, для ретельного вивчення справи такої складності потрібен час. До 12 вересня його надто мало, навіть якби нам негайно надали матеріали для ознайомлення. Якщо Різака та захисників позбавлять цього права, це буде грубим порушенням норм Конституції.
Взагалі, вважаю, що ця кримінальна справа порушена та розслідується в стилі «найкращих стандартів» радянської системи за принципом «Була б людина — стаття знайдеться». Зійшлися на тому, що це буде ст. 120 ч. 2 — доведення до самогубства ректора Сливки. Почалася реалізація задуму. Але в прокуратурі працюють мудрі люди, вони розуміють, що це обвинувачення надумане й необґрунтоване. Чимало юристів, суддів у приватних розмовах називають цю справу не інакше, як абсурдом або дурницею. Але пальцем тикають догори й кажуть, що змушені це робити.
Ті, хто розпочав «правові» дії проти Різака, за будь-яких обставин доводитимуть свою правоту. Й не «ризикуватимуть», пред’являючи звинувачення лише за однією статтею, їхнє завдання — знайти якнайбільше статей, аби після судового розгляду залишилася хоч одна. Тоді можна полегшено зітхнути, бо ніхто не притягатиме до відповідальності.
Я постійно наголошую, що ми продовжуємо жити в кримінально-процесуальній системі, яка була побудована в такій страшній тоталітарній країні, як СРСР. На жаль, у школах не є обов’язковим для вивчення літературний твір російського письменника Олександра Солженіцина «Архіпелаг ГУЛАГ». Система, яка там описана, значною мірою залишилась незмінною. Працівників наших правоохоронних органів, суддів можуть притягнути до відповідальності, виключно якщо громадянина повністю виправдають або закриють провадження справи з реабілітуючих підстав. Тому доведення в суді причетності хоч до одного, скажімо, з 20 інкримінованих злочинів, хай і не тяжкого, — гарантія звільнення винних від відповідальності.
Уявімо ситуацію на підприємстві, коли працівник виробляє на 80 % браковану продукцію. Його за це обов’язково притягнуть до відповідальності — позбавлять премії, оголосять дисциплінарне стягнення тощо. А в системі правоохоронних органів, де вирішується доля людей, це не діє. Головне — обвинувальний вирок. Будь-якою ціною. Ця система повністю задіяна проти Різака, тому обвинувачення йому «нарощують» і будуть «нарощувати».
— Щодо отримання Різаком хабара — йдеться про одного підприємця чи про кількох, які дали свідчення?
— Можна сформулювати завдання для юристів, а ще краще для працівників міліції, прокуратури, СБУ, суддів і взагалі для будь-якої посадової особи. Чи вважали б вони достатньою підставою для порушення проти них кримінальної справи за отримання чи вимагання хабара — заяву однієї фізичної особи, котра б стверджувала, що вона півроку чи рік тому дала їм хабар, але про це ніхто не знав, не бачив і не чув, нікому вона це до подачі заяви не розповідала. Я переконаний, що всі вищеперераховані особи категорично і в один голос стверджували б, що цього явно недостатньо для порушення стосовно них кримінальної справи, що заява однієї особи, нічим більше не підтверджена — не доказ. А якби все-таки на такій «солідній» доказовій базі кримінальну справу порушили, то вони б «з піною біля рота» доводили її абсурдність. Але це якби, не дай Боже, проти них. А ось коли вони проти інших — це можливо, законно, обґрунтовано...
Якось одного з великих релігійних діячів запитали, в чому суть біблійного вчення. Він відповів: «Не роби іншому того, що не хочеш, аби тобі робили». Добре було б, якби ті, хто затіяв кримінальне переслідування Різака, теж замислилися над цим висловом.
— Ще навесні в пресі повідомлялося, що у кримінальній справі Фонду «Відродження Закарпаття» більше 60 томів. Чи, за Вашою інформацією, вона ще «розрослася»?
— Не даватиму юридичної оцінки, бо не знаю цю справу, але й тут, як на мене, є просто намагання будь-яким чином прив’язати Різака й домогтися свідчень проти нього. В основі всіх звинувачень будуть показання фізичних осіб, а щоб їх отримати, застосовується система «батога та пряника»: люди, в котрих, образно кажучи, «рильце в пушку», які самі мають чи повинні б мати проблеми через порушення закону, отримують режим максимального сприяння в обмін на ті показання, які від них вимагають. І щоб врятувати власну шкуру, вони готові з Різака зробити монстра. Як на мене, йде повна демонізація образу Різака: все, що погане — зробив Різак.
Але ж було чимало осіб, які його ім’ям прикривались. Безумовно, ті ж радники, прикриваючись його іменем, облаштовували власні справи. Інше питання, чи потрібно було йому краще придивлятися до тих людей, чи видавати їм посвідчення.
Різак, як і інші, був би Іванов, Петров чи нинішній губернатор, мав масу проблем — економічні, соціальні, адже керував областю. Звинувачують, що він є найкращим другом «Чалого», що вони були нерозлийвода. Але ж це не так, це якісь 0,001 % діяльності губернатора. Однак нині на цьому акцентують, а все, що було зроблено позитивне — забуто. Я згоден, що всім бандитам місце у в’язниці. Але хто має право назвати людину бандитом? Ні Президент, ні Верховна Рада, ні будь-хто інший. Людину можна назвати злочинцем лише після вироку суду, який набув законної сили.
Вважаю, що є великим проявом антигуманізму й підлабузництва те, що він утримується під вартою. Так, правоохоронці повинні існувати, до них у мене вся повага, але вони мають справді служити праву.
— Чи є якийсь зв’язок між Різаком та виборами в Мукачеві, чи й надалі основним організатором залишається Віктор Дядченко, який, мовляв, «організував злочинну групу з метою» і т.д. ?
— Поки що звинувачень Різаку не пред’являли.
— У травні колишній начальник управління юстиції області Василь Мангур виступив перед журналістами з «одкровеннями» про фальсифікації на виборах у Мукачеві. Також він заявив, ніби звернувся з відповідною заявою до Генеральної прокуратури. Чи відомі Вам наслідки цих дій, бо все ніби розчинилось, у прокуратурі області кивають на Генпрокуратуру...
— Я не хочу коментувати виступ Мангура. Але ніяких звинувачень, пов’язаних із виборами, Різаку не пред’явили.
— Також була інформація, що до Різака прив’яжуть справу «преміксів».
— Справа «преміксів», зокрема те, що я читав у пресі, ще раз свідчить про правильність мого висновку, що хотіли б усе «повісити» на Різака. Але він жодного стосунку до «преміксів» не має. Та й обвинувачень стосовно цього Різаку не пред’явлено. З тієї інформації, котру знаю зі ЗМІ, там не було проведено експертних висновків. Є ж різниця між листом, підписаним навіть керівництвом якоїсь дослідної установи, й проведенням експертизи, як того вимагає процесуальний кодекс.
— Як Ви оцінюєте участь народних депутатів у долі Різака? Вам як адвокату це сприяє чи перешкоджає?
— Безумовно, допомагає, бо вони діють у правовому полі — можуть, скажімо, направити певний запит. У парламенті теж ставилося питання про зміну запобіжного заходу, хоча це не входить до компетенції парламенту. Суттєвою є допомога народних депутатів у протидії демонізації образу Різака, в тому, щоб домогтися від прокуратури об’єктивного розгляду.
— А емоцій у їхніх діях не забагато?
— Так, багато, але їх теж треба розуміти, це адекватно подіям, що відбуваються.
— Чи можете провести якусь паралель у справі Різака зі звільненням голови Донецької облради Колесникова?
— Вважаю, що приклад звільнення Колесникова ще раз підтверджує, що у нас судова гілка влади є найбільш незалежною й може, якщо проявляє принциповість, об’єктивно вирішувати справи. Зараз основне питання, яке ставить захист: звільнення Різака з-під варти. Це хвора людина, до суду він може бути на волі. Немає жодного доказу в матеріалах справи, що він, будучи на волі, перешкоджав встановленню істини чи слідству. Проте звільнити його не хочуть, тому, вважаю, що в цьому випадку йдеться про те, щоб змусити його страждати, страждати й ще раз страждати. Тут не може йти мова про право — йому мстять за дії на посаді губернатора.
— Доводилося чути розмірковування політологів, що Різаку будуть шукати нові й нові статті аж до виборів, тобто, що долю Різака вирішуватиме не суд, а результати виборів.
— На мій погляд, це не так. Різак категорично заперечує свою вину в скоєнні злочинів, тому він не намагається зачепитися за якісь положення закону, котрі б дали змогу не притягати його до кримінальної відповідальності — йти до списку кандидатів, бути обраним і тому бути недосяжним для правосуддя. Його позиція кардинально протилежна. І прокуратура, гадаю, не зацікавлена в такому розвитку подій.
— Коли, за Вашими прогнозами, справа може надійти до суду?
— Можливо, наприкінці вересня, в жовтні.
— Ви не проти, аби справа розглядалася на Закарпатті, а не в іншій області?
— Будемо ще радитись з Іваном Михайловичем, але поки так питання не ставимо. Нині не заявляємо відвід ні слідчим, ні прокурорам, ні суддям.
Думаю, особи, які приймають рішення, мають відповідати не лише з правового погляду, але й морально. І, мабуть, вони й раділи б, якби справу передали, як і розгляд, в іншу область, бо якщо буде доведено необґрунтоване порушення кримінальної справи, можна буде виправдовуватись: це ж не ми.
— На Ваш погляд, тих же нардепів, пресу допустять на судові засідання? Не буде заборони під приводом, скажімо, замалого приміщення?
— Не думаю, що хтось із суддів візьме на себе сміливість видалити журналістів із зали судового засідання. Якщо суд не допускає пресу, то повинен прийняти процесуальний документ про заборону. Звичайно, можуть, наприклад, заборонити знімати на кінокамери, бо це, мовляв, заважає процесу розгляду. Втім, у Верховному Суді під час революційних подій преса була присутня, і це приклад розгляду справи.
— Знову ж за чутками, від Різака ніби вимагають, щоб він «здавав» своїх вищих керівників.
— Це я теж не коментуватиму. Буде час, коли Різак сам розповість, якщо захоче, хто приходив до нього, що вимагали, просили. Не хочу називати прізвища, але події мали місце, коли схиляли його, як на мене, до скоєння глибоко аморальних дій — зраджувати своїх товаришів, говорити неправду.
— Як здоров’я Івана Михайловича?
— Маємо замкнуте коло — він отримує багато ліків, бо треба підтримувати здоров’я. Звичайно, ці ліки діють, і коли приходять його оглядати, внаслідок прийому ліків показники більш-менш нормальні. Тому кажуть, що немає підстав перевести його на стаціонарне лікування. І я, й дружина, й брати зверталися до прокурора області з проханням перевести його в стаціонар під вартою, аби прийняв хоч 10 крапельниць. Відмовляють.
Слідчими прокуратури винесена постанова про повторну судово-медичну експертизу стану здоров’я Різака, але зараз патова ситуація: експерти, аби її провести, не мають достатньо медичних документальних даних і бажають оглянути його особисто. Триває листування, експерти не їдуть в Ужгород і Різака не везуть до Києва.
— Чомусь модно: як потрапив до СІЗО — одразу тяжкохворий. Невже керувати областю було легше?
— Медична документація свідчить, що хвороби Івана Михайловича виникли не після затримання, їх був цілий «букет», але він не демонстрував це. Зрештою, в кожного з нас проблеми, але ж не всюди про них розповідаємо й не особливо квапимось до лікарів.
— Як Ви оцінюєте режим побачень, передач, дозволений слідством?
— Наш Кримінально-процесуальний кодекс затверджений у 1961 році, у ньому радянські концепції, побачення дозволяється лише слідчим і не встановлено норми, які б зобов’язували його надавати. Це я вважаю абсолютно не гуманним. Законодавці мали б надати можливість раз чи двічі на місяць, незалежно від волі слідчого, заарештованим бачитись із рідними та близькими.
Щодо передач... Різак утримується так само, як всі інші. А Віктор Ющенко, коли побував у наших СІЗО, був вражений і сказав, що систему треба кардинально змінювати.
— З ним бачиться тільки нардеп Тамара Прошкуратова чи й члени родини?
— Тільки Прошкуратова. Закон не зобов’язує слідчого мотивувати відмову в побаченнях. Відмовляється — та й усе.
— Ви ж хороший юрист, Вам вистачає роботи, то чому ж узялися за цю справу? Який аргумент був вирішальним — гроші, цікавість?
— Перед помаранчевою революцією, коли ще не було визначено, якою буде доля помаранчевих, я теж прив’язав помаранчевий символ до антени свого джипа, носив помаранчеву стрічку. Я теж хотів змін, мені теж не подобалось, як керували суспільством. Але я адвокат, і для мене не важливий колір підзахисного. Говорять: адвокат виграв справу чи програв. Але це не лотерея. Звичайно, не треба говорити про те, що коли такий-то адвокат узявся за справу, то він одразу за руку виведе затриманого із СІЗО. Вирішуватиме суд.
Як я взявся за цю справу? Був у суді, мені зателефонував Нестор Шуфрич і сказав, що Різака затримано... Кажуть, що багато адвокатів, до яких зверталися, відмовилися. Коли я взявся за захист, думали, що я отримав чемодан грошей... Називали суми більші ніж насправді в десятки разів. Не скажу, що мені зовсім однаково щодо оплати, але тут гроші зовсім не були вирішальним аргументом...
«Нащо тобі це?» — так само запитували мене й тоді, коли я захищав Ратушняка. Я сказав і тепер скажу, що коли відмовлюся, то щоразу, як дивитимусь на себе в дзеркало, буду плювати в нього.
Але й героїзму тут ніякого — ми робимо свою поточну, буденну справу, наскільки Бог дав розуму й знань.
|
