|
Версия для печати
Ті, хто опинився в немилості ГПУ, — відомі та популярні особистості в регіонах, традиційно «базових» для нашої партії й інших опозиційних сил. Розцінюю це як спроби влади «вибити» з-під опонентів електоральну, економічну та політичну основи. Погодьтеся: досить своєрідна методика підготовки до виборів. Розробляється сценарій, за яким список кандидатів від нашого блоку перетворюється на список кримінальних справ.
Віднедавна лідер парламентської фракції Партії регіонів Раїса БОГАТИРЬОВА справляє враження людини, яка остаточно освоїлася в новому для себе, в цьому випадку — опозиційному, — амплуа. Вона суворо оцінює промахи влади, прогнозує на їхню долю ще не одну кризу, щиро обурюється оцінкам деяких експертів, які запевняють, наче в країні політичне переслідування відсутнє зовсім, апелюючи: не останнім прикладом утисків «за переконання», після порушення проти неї кримінальної справи, стала вона сама.
Щоправда, в деяких моментах Раїса Василівна собі ж і суперечить. Так, розмірковуючи про перспективи формування парламентської більшості, резюмує: «політичні конструкції, вибудувані навколо людини, а не навколо об’єднуючої ідеї, хиткі та завжди розвалюються, що підтверджує досвід». І чомусь уникає спогадів про те, як єдиним, та й вельми сумнівним консолідуючим чинником у «біло-блакитній» кампанії 2004-го був Віктор Янукович. Рівно рік тому думка пані Богатирьової на цю тему була прямо протилежною. До речі, тепер вона нарешті, хоч і непрямо, але все ж визнала: Партію регіонів свого часу формували переважно адміністративними, «добровільно-примусовими» методами.
Утім, інтерв’ю Раїси Богатирьової «Дню» цінне не лише запізнілими прозріннями, але й цілком прагматичними роздумами про роль і місце колишньої «партії влади» в країні «оранжистів-переможців».
— Чому «вирішальні», як ви їх називаєте, факти у справі Бориса Колеснікова, оприлюднені лише зараз, і як ви йшли до їх виявлення?
— Колесніков завжди наполягав на тому, що не є боржником сім’ї Пенчуків, вказуючи: за акції «Білого лебедя» розплачувався повністю, у встановлені терміни. А Пенчуки стверджували зворотне, що й стало приводом для порушення кримінальної справи. Протягом усього цього часу сам Колесніков, його адвокати, ми, народні депутати, робили все можливе для пошуку підтверджень правоти Бориса. Імовірно, на рахунках позивачів були кошти, рівнозначні тим, які обвинувачений виплатив за акції. Треба було пересвідчитися, що це ті самі гроші. Громадськість ми проінформували одразу ж, щойно пересвідчилися в цьому самі. Розкриті факти свідчили: справа сфабрикована, реальних претензій до Колеснікова немає. Інакше, чому за минулі сто днів сама Генпрокуратура не зробила зовсім нічого для перевірки автентичності його свідчень?
— Питання про можливе повторне продовження терміну утримання Бориса Колеснікова під вартою розглянуть уже на початку серпня. Чи можуть «знову виявлені» обставини радикально змінити хід справи?
— Бориса Колеснікова мусять відпустити на волю, ми на цьому давно наполягаємо. При цьому його постійне перебування в межах країни, своєчасну явку до органів на першу вимогу, виконання інших умов гарантуємо. Міркуймо логічно: якщо справді з’являються нові, принципово важливі подробиці, то або сам генеральний прокурор, або хтось із його заступників того ж дня повинні розпочати якнайдетальніше їх вивчення; запитати по своїх, ширших каналах підтвердження інформації і, якщо вона виявляється правдивою, — негайно змінювати запобіжний захід.
Але ви ж бачите, як усе відбувається! Мало хто напевне міг припустити, що додатково кримінальні справи порушать проти мене, Андрія Федура та ще одного адвоката, Олександра Руцинського. Федура як ефективного юриста намагаються відкликати від процесу, мене, очевидно, залякати. Відомо також про відправку до Донецька спеціальної групи, члени якої націлені буквально на «вибивання» з бізнесменів відомостей, що підтверджують начебто отримання Пенчуками вказаної суми з інших джерел. Не знаю, чи насмілиться хтось узяти гріх на душу, сказати неправду.
— Чому на свій захист ви покликали пана Головатого? Це навмисний вибір?
— Ні, така думка виникла в мене безпосередньо під час нашої з Федуром прес-конференції, про що я одразу ж і розповіла журналістам. Жодних домовленостей щодо цього з Сергієм Головатим у нас не було, та й зараз ще немає. Не знаю, яким буде його рішення, але, сподіваюся, він не відмовиться. Думаю, для нього це могло б бути цікаве щонайменше з професійного погляду. А наша приналежність до різних політичних таборів стала б відмінною перевіркою справжньої об’єктивності української юриспруденції.
— Подібними діями Генпрокуратура буквально «ліпить» із вас потерпілих, а з Колеснікова — «національного героя». У чому тут логіка?
— Я й сама її не розумію. Ні національного героя, ні мученика з Бориса Колеснікова робити не треба. Це самостійний, досить відомий політик, справжній регіональний лідер. Твердий характер, часом — прямолінійність — були притаманні йому завжди, що, звісно, багатьом не подобалося.
На прикладі справи, розкрученої проти нього, нова влада хотіла показати громадськості: сьогодні, огульно назвавши людину бандитом, щодня «втовкмачуючи» цю думку через підконтрольні ЗМІ і навіть не переймаючись пошуком доказів, вирок можна винести кому завгодно. Епопея затяглася, жертвами її стали ще й Тихонов, Кушнарьов, Різак. Безкарна дискредитація в нас тепер — нормальна справа.
— У минулі часи згадані вами товариші не числилися в опозиції «ворогами номер один». Чому ж сьогодні переслідують їх, а не тих, на кого ще вчора звалювали всі біди нашого суспільства?
— Ті, хто опинився в немилості ГПУ, — відомі та популярні особистості в регіонах, традиційно «базових» для нашої партії й інших опозиційних сил. Розцінюю це як спроби влади «вибити» з-під опонентів електоральну, економічну та політичну основи. Погодьтеся: досить своєрідна методика підготовки до виборів. Розробляється сценарій, за яким список кандидатів від нашого блоку перетворюється на список кримінальних справ.
— Пригадаймо ще Сергія Клюєва, молодшого з братів, якого вважають безпосереднім організатором жовтневого побоїща біля ЦВК. Наскільки відомо, він уже давно переїхав до Австрії, подалі від наших «органів».
— Особисто я не маю такої інформації, а все, що про нього дізнаюся, — виключно зі ЗМІ. Але як людина, яка досить давно знає братів Клюєвих, можу вас запевнити: Сергій ніколи б не займався подібним.
— Запитання з’явилися й до пана Ахметова. Можливо, така зацікавленість його персоною спонукає Рината Леонідовича до самостійної участі в політиці, щоб себе убезпечити?
— Подібні запитання людині треба задавати напряму, чужі характеристики такого штибу просто некоректні. Особисто я з Ахметовим жодних місць у списку не обговорювала і не чула, щоб аналогічні розмови велися з кимось іншим.
— Якщо фальсифікація погашення судимостей Віктора Януковича буде доведена, ваш лідер не зможе брати участі в кампанії.
— З юридичного погляду, справа ця абсолютно безнадійна. Навіть якщо припустити, що якісь папери оформляли неправильно, безпосередньо Віктор Федорович участі в цьому не брав. Крім того, колишній голова Верховного Суду Віталій Бойко вже засвідчив неправдивість інформації. Він особисто підписував постанову про погашення судимостей. Чи є підстави йому не вірити?
До того ж я вельми сумніваюся, начебто справді тривало повномасштабне та неупереджене вивчення всіх документів. Поки що є лише окремі дуже емоційні заяви. Їх мета — вкинути в громадську думку компромат, дати людям теми для обговорення, відвернути їхню увагу від справді важливих проблем — подорожчання продуктів, дефіциту бензину тощо. Використовують дуже примітивні прийоми. У влади, як кажуть, «криза жанру».
— Ви згадали блок Януковича. Питання про його створення вже остаточно вирішене?
— Так, такий блок обов’язково буде, про що ми повідомили ЗМІ одразу після проведення останнього розширеного засідання політради. Тож уже з вересня почнуться переговори з партіями, які з ПР об’єднує схожість ідеологічних позицій.
— А з об’єднаними соціал-демократами вони у вас збігаються?
— Існує чимало нюансів, що створює на певному етапі передумови для нашої співпраці в окремих напрямах. Адже йдеться не тільки про ідеологію, а й про підхід до справи, бачення шляхів досягнення результату, чого також не можна не враховувати.
Згідно з програмними положеннями, ПР — партія ліберального типу, з відповідними позиціями в економічних питаннях; тоді як есдекам, у тому числі українським, ближчі соціалістичні ідеї та методи.
— Віктор Янукович підтримав ініціативу Леоніда Кравчука про створення форуму «Об’єднаймо Україну!». У подальшому формуванні на цій основі виборчого блоку експерти практично впевнені. Як можуть скооперуватися сили Кравчука та Януковича?
— Підтримуючи ініціативу Леоніда Макаровича, Віктор Федорович говорив насамперед про підтримку ідеї. Жителі різних берегів Дніпра все ще насторожено ставляться одне до одного. Тож ідея об’єднання найбільш актуальна, є завданням стратегічним і, безсумнівно, стане однією з основ нашої передвиборної програми. Єдиного, чого може забракнути в процесі її реалізації, — підтримки влади.
— Передвиборної коаліції у форматі річної давності однаково не вийде. Валерій Пустовойтенко мальовничо описує збитки НДП від членства в такому об’єднанні та вимагає від Януковича вибачень. Та й із «Трудовою Україною» відносини у вас більш ніж прохолодні.
— Неемоційний політик публіці нецікавий, він тоді якийсь неживий. І заяви щодо вибачень я зараховую саме до розряду емоційних. Інша річ, у деяких питаннях, зокрема у всьому, що стосується блокування, емоції недоречні. До блоку приходять із чітким прагматичним розрахунком, коли кожна сторона одна одну підсилює. Об’єднуватися треба навколо ідеї, а не навколо особистості, як траплялося раніше. Хиткість таких конструкцій, зокрема парламентської більшості старого формату, яку сьогодні намагаються відродити, доведена неодноразово.
— До нової ПБ вас також закликають?
— У цьому парламенті більшість однозначно не сформується, мотиви єднання в депутатів геть відсутні. З іншого боку, її майбутні контури видніються, адже можливості для цього мають тільки великі політичні сили, яких в Україні не так уже й багато.
Чи треба створювати більшість? Треба! Чи можливо це зараз? Неможливо! Подивіться: навіть той, хто вважає себе переможцем, насилу знаходить спільну мову, та й то не завжди.
— Вчителі Харківської області, хоч як це дивно, скаржаться на тиск, мета якого — вступ до НДП, Народної партії та Партії регіонів. Це правда? І як вам це за нинішнього «пригнобленого» становища вдається?
— Ви в це вірите? Справді, як ми можемо впливати на «добровільно-примусове» членство? За інших не розписуватимуся, але за ПР скажу однозначно: з огляду на попередній гіркий досвід побудови політсили подібними методами, ми до такої методики ніколи більше не вдамося. Не порівняти, до речі, з нинішньою «партією влади», яка навіть в уряді примудрилася створити щось на зразок первинного осередку.
— До речі, Комітет виборців України стверджує: жодного політичного переслідування, на яке постійно скаржиться опозиція, не існує. А масові звільнення — лише закономірні кадрові чистки.
— При зміні лідера держави ротація політиків на основних постах — явище цілком закономірне, чого аж ніяк не скажеш про масові звільнення. 20 тисяч вищих посад, що вимагають заміни, в Україні просто немає. Наголошую: йдеться не стільки навіть про державних службовців, які представляють ті чи інші партії, скільки про людей, які прийшли на роботу за наймом без політичних міркувань. Формальні причини для їхнього відсторонення, звісно, підшукувалися, але справжні цілком зрозумілі. Чи не правда, така кількість звільнених за такий короткий відрізок часу — серйозний привід для роздумів? Ображена людина може замовкнути, але їй ніколи не забути приниження, за які вона за будь-якої зручної нагоди постарається розрахуватися.
— Обіцяний «альтернативний Кабмін» ваша партія так і не сформувала. Зате тепер йдеться про розробку такої собі спеціальної виборчої стратегії для західної частини країни. У чому її суть?
— Для нас рівні всі громадяни: від Львова і до Харкова. Не хотілося б, щоб хтось думав, наче ПР зараз готується до своєрідного марш-кидка на Західну Україну, щоб там сподобатися виборцю. Агітаційну кампанію ми проводитимемо рівномірно, для кожної області аргументи однакові. Але щоб вони були справді переконливими, в основу покладена концепція партійної діяльності, в центрі якої — людина, пересічний громадянин, з його потребами та нуждами. Така риторика зрозуміла всім. Влада для нас не самоціль, а можливість реалізувати насамперед соціальні проекти колосальної значущості.
— Як ви оцінюєте діяльність нового донецького губернатора та чим пояснюєте такі раптові спроби його змістити?
— До заяв про необхідність зміни губернатора ставлюся негативно. Своєю непослідовністю НСНУ Віктора Андрійовича просто підставляє. Призначати керівника області вітчизняне законодавство наказує лідеру країни. Висловлювати свої побажання партійцям ніхто не забороняє, але робити це треба ще на етапі консультацій та у вузькому колі, а не критикувати потім публічно.
У практичній діяльності ми з Чупруном практично не перетинаємося, тому мені його складно оцінювати. Проте він як патріот свого краю за змогою максимально сприяє процвітанню регіону, чого не можна не помічати.
— У 2002 році багато говорили про можливість об’єднання Партії регіонів і «Нашої України». Блокування так і не відбулося, але тісні контакти з тих часів, напевно, збереглися. Чи допомагає це порозумітися з владою?
— Ніколи не кажи «ніколи». Сила політиків у тому, що, навіть висловлюючи протилежні погляди, вони не нівелюють можливості мати між собою хороші робочі та дружні відносини. Такі зв’язки між «біло-блакитними» й «помаранчевими» партійцями існують, і це цілком нормально. Ось лише прізвищ не називатиму, це некоректно. Скажу тільки, що радикально переформатувати політичний простір наші контакти не здатні.
— Чи не здається вам, що опозиційні традиції в Україні вельми стійкі. Раніше символом протестного руху був Віктор Ющенко, а Юлія Тимошенко — його практичним втіленням. Зараз аналогічні ролі передалися, відповідно, Віктору Януковичу і вам.
— Навіщо такі сміливі паралелі? Просто особисто я роблю те, що вмію, у що вірю і те, що близьке. Але якщо вже так співпало… Кажуть: один випадок — випадок, а два — вже система!
|
