Rated by MyTOP
Антология политических репрессий - Нарушение прав человека в Украине

Версия для печати

Особливості закарпатського постреволюційного “саджання”

Анастасія Кон,

Світогляд,

23.07.05

Не знаю, що насправді ховається під грифом „таємниця слідства”, але, судячи із суто зовнішнього просування „справи Різака”, можна робити сміливе припущення, що вона зайшла в глухий кут.

За кілька місяців – жодної інформації про те, як просувається слідство, і які нові докази дозволяють правоохоронцям публічно заявляти, що „Різак – бандит”. Чим довше він сидить у буцегарні, тим очевиднішим стає факт, що прокуратура просто не може звільнити Івана Різака, а справи закрити, бо на свою голову браво відрапортували вищому начальству, що „все добре”. Перебуваючи в Закарпатті, Генпрокурор України дав зрозуміти, що про зміну запобіжної міри щодо Різака не може бути й мови, а Президент в одному зі своїх інтерв'ю заявив, що якщо при веденні справ будуть виявлені якісь порушення, то він правоохоронців позвільняє. Різак став заручником ситуації.

У розповсюдженому прокуратурою області прес-релізі за результатами підсумкової колегії сказано, що прокурор Закарпатської області Юрій Бенца, повернувшись з колегії Генеральної прокуратури, зазначив, що загалом за роботу прокуратури Закарпаття червоніти йому не довелося. Завершено з десяток кримінальних справ, також „прокуратурою області розслідуються актуальні кримінальні справи стосовно колишнього голови Закарпатської ОДА Івана Різака”. Оце і все.

А ще кілька місяців тому, що не день, то у світ виходили все нові і нові подробиці цих справ, одна страшніша іншої. З плином часу, правда, „яскравість” повідомлень помітно потускніла, але це аж ніяк не звільняє правоохоронців від виконання урочисто даної ними обіцянки „посадити Різака”. Сказали „А”, то треба бодай проплямкати і „Б”.

Отже, Різака продовжують утримувати під вартою, оскільки проти нього порушено кілька кримінальних справ. Щонайперше, екс-губернатора області звинувачують у доведенні до самогубства ректора УжНУ В.Сливки. Саме така постановка питання дає зрозуміти, що про розслідування версії убивства наразі не йдеться. Хоча цього вимагали не тільки місцеві есдеки, але і народні депутати фракції СДПУ(О), котрі знайомилися із справою. Зокрема, І.Шурма надіслав до Генеральної прокуратури України та СБУ депутатський запит щодо встановлення істинних причин смерті ректора Сливки.

Після спілкування із багатьма закарпатцями, народний депутат зробив висновок, що розгляд тільки версії самогубства – це спроба приховати щось більш важливе у справі, відгородити від закону справжніх винуватців трагедії. Як розповів у травні І.Шурмі викладач Ужгородського національного університету П. (через страх за своє життя попросив не писати повністю прізвище), депутатський запит щодо перевірки причин загибелі ректора УжНУ Сливки має серйозні підстави. "У колі викладачів університету найпоширенішою ще з трагічного дня травня 2004 р. версією смерті Володимира Сливки було вбивство.

Важко повірити, що людина може сама собі перерізати вени на руках та ногах, порізати майже все тіло та ще встромити ножа прямо в серце, - розповідає викладач. – Більше того, я, знаючи Сливку, переконаний, що, якби він вирішив покінчити із життям, то обов’язково б залишив посмертну записку.”

Також викладач П. Зробив припущення, що той, хто скоїв злочин, мав мати дуже тісні стосунки із керівниками правоохоронних органів. „Я б міг назвати багато загальновідомих фактів, що підтверджують дружні стосунки сім’ї покійного професора із вищим керівництвом міліції та прокуратури”, - сказав викладач УжНУ. Про розмову із викладачем І.Шурма розповів журналістам „Вісника”

Раніше, у квітні ц.р. тижневик "2000" розмістив статтю „Розкрадачі гробниць”, в якій, зокрема, стверджується, що лікарі "швидкої допомоги", на виклик з помешкання покійного ректора УжНУ 24 травня минулого року, прибули негайно. А прибувши до будинку небіжчика, лікарі побачили, що навколо непритомного ректора метушаться члени його родини - також досвідчені лікарі. Чоловік сестри пані Сливки, який також намагався надати ректору допомогу, -- один з найдосвідченіших лікарів-реаніматорів області.

Словом, біля помираючого професора знаходились далеко не дилетанти, а досвідчені лікарі, професіонали, які повинні були розуміти всю небезпеку ситуації, що складалася. Як пише автор публікації далі: „ І тут відбувається щось неймовірне ! Родичі Володимира Сливки, досвідчені медики, протягом досить довгого часу просто не підпускають до помираючого професора лікарів „швидкої”. Про це згодом лікарі «швидкої» з обуренням розповідали журналістам однієї із закарпатських газет. Та й до обласної лікарні непритомного ректора доправили не на машині «швидкої», а на автівці родича-реаніматора ”.

До речі, міліцію, СБУ чи прокуратуру повідомили про жахливу трагедію лише медики обласної лікарні, куди привезли вже майже мертвого ректора. Але ніхто з родичів , які знайшли пораненого в будинку і тривалий час були біля нього, навіть не подумав зателефонувати в міліцію.

У цьому ж матеріалі, автор нагадує ще одну „цікаву” обставину: з’ясувалося, що приватні медичні фірми «Анна» та «Асклепій», які фактично належали членам родини покійного ректора були тісно пов’язані з фармацетивчними структурами мукачівського комерційного монстру «Барва», який фактично був фінансовою та організаційною базою «Нашої України» на Закарпатті. Саме зі складів одного з підрозділів «Барви» одержували медикаменти «Асклепій» та «Анна». І ще ніхто не спробував з’ясувати, якого роду медикаменти брали ці фірми на «Барві»? Адже люди, знайомі з роботою «ректорських» фірм, розповідали, що на фармацевтичні склади до Мукачева машини з «Асклепія» й «Анни» їздили чомусь лише пізнього вечора...

Чи знав щось покійний ректор про ці дивні зв’язки? Напевно ж, що знав. Журналіст розмірковує: „може під дахом медичних фірм та під прикриттям бездоганної репутації ректора творилися якісь приховані й непевні діла? Чи, можливо, родина покійного ректора потрапила у якусь залежність від своїх бізнес-партнерів з табору колишньої опозиції? Можливо, але… невідомо” („2000”, травень 2005 року).

Отже, про діяльність медичних фірм ректорської родини чудово знали їхні бізнес-партнери з Мукачева. Однак, на цю обставину також не звернули увагу офіційні органи слідства… Як і не звертають по сьогоднішній день і те, що саме напередодні трагедії професора Сливку настирливо шукав у ректораті народний депутат Ратушняк. Як розповідали співробітники ректорату журналістам деяких закарпатських газет, пан Ратушняк декілька разів навідувався до УжНУ, шукаючи ректора.

Газети розповідали про те, що саме напередодні трагедії, у неділю, Володимиру Сливці зателефонував лідер обласного підрозділу «Нашої України», народний депутат України і нинішній губернатор Закарпатської області пан Віктор Балога. Пан Віктор попросив покійного ректора зустрітись із Сергієм Ратушняком. Навіщо? Це також невідомо. Але цілком можливо, що панове нардепи намагались переконати ректора стати на бік «Нашої України». Не виключено, що для тиску на ректора застосовувалися і якісь пікантні деталі. Як от...

У листопаді минулого року до Центру журналістських досліджень звернулися товаришів покійного ректора, обурені спекуляціями навколо трагедії видатної людини. І журналістам Центру розповіли досить загадкову історію. Виявляється, що незадовго до смерті ректора Сливки двоє наших нардепів з табору "Нашої України" передали покійному ректору цінні папери, які нібито призначались для потреб УжНУ. Вартість цих паперів перевищувала мільйон доларів США. Сума, за яку запросто можна було б довести до завершення будівництво бібліотеки УжНУ і уникнути суперечки з греко-католицьким єпископатом за старовинну будову на вулиці Капітульній. Але через декілька днів ці самі нардепи висунули до покійного ректора досить конкретні вимоги: у вдячність за цінні папери, ректор повинен був пообіцяти, що університет активно виступить на виборах президента за „нашоукраїнського” ставленика.

„Від подібного ультиматуму Сливка категорично відмовився і запропонував народним депутатам забрати свій "щедрий дар". Але нардепи забирати цінні папери… відмовились. Вони висунули нову умову: ректор повинен був повернути не папери, а гроші! І обов'язково через банк! Чому через банк? А тому, що в такому випадку цю оборудку було б офіційно засвідчено банківськими документами. А у цих документах - ім'я Володимира Сливки. Готовий "компромат", яким можна шантажувати ректора "по повній програмі"!

І, мабуть, вони таки шантажували професора. Адже один з цих нардепів настирливо телефонував хворому ректору. Другий кілька разів розшукував його в ректораті, а напередодні загибелі ректора навідався до нього додому. Навіщо? Цього вже не знає ніхто…” (Інформаційна довідка Центру журналістських досліджень, листопад 2005 року)

Припускаю, що правоохоронці давно знайшли відповіді на всі питання, але не оголошують, оскільки відповіді містять прізвища не тих, кого влада хоче бачити за гратами. Версія ж про самогубство є дуже вигідною і безболісною для всіх. Окрім, звісно, Різака... Ще одна справа, яку начепили на Різака – взяття хабара в особливо крупних розмірах. Вимагав екс-губернатор начебто від колишнього директора Батівського хлібокомбінату Олега Іщенка аж 46 тисяч доларів. Свого часу місцеві есдеки його вдало захищали і навіть підтримували на виборах мукачівського голови у 2002 році, як свого однопартійця. Есдеківські друковані видання стверджували, що ця людина – гідна бути і керівником міста, і керівником підприємства, а тодішні опозиційні газети не цуралися гостреньких слів, аби описати, як цей невдаха на виборах доводить хлібокомбінат до банкрутства.

Після помаранчевої революції подібних заяв з боку влади не було жодної. Натомість – мовчання, яке, кажуть, може стати справжнім золотом. Справжнє чи ні, але певною мірою „золотий” привід до відкриття ще одної дутої кримінальної справи влада отримала саме від Іщенка: він написав заяву про те, що Різак рік тому вимагав від нього гроші. Та ще й пригрожував фізичною розправою. Цікаво, чи знайдеться суддя, котрий визнає у цій ситуації Різака винним, адже ні свідків, ні доказів дачі хабара нема жодних. Більше того, подібні справи можна довести тільки, як то кажуть, за „гарячими” слідами. За нормальних правових умов ніхто б навіть не взявся стверджувати, що подібне мало місце на сто відсотків. У нинішньому ж правовому „бєзпредєлі” влада не цурається публічно виносити вирок ще задовго до судового рішення.

І останнє (поки що): Різака звинувачують у організації масових заворушень. Як відомо, в листопаді 2004 року в місті Свалява Закарпатської області сто озброєних чоловіків жорстоко побили більше півсотні студентів, які агітували за Віктора Ющенка. Обласна прокуратура стверджує, що відповідну вказівку дав Різак. У газеті „Вісті тижня центр журналіст ЦЖД з цього приводу писав: „До районного центру Свалява восени минулого року справді прибув цілий десант львівських студентів, яких запросив туди місцевий "мінеральний барон", народний депутат України і давній друг В. Балоги Олександр Кеменяш (блатне псевдо – "Комиш"). Офіційного статусу агітаторів львів’яни не мали. Але поводили себе аж занадто активно, аби не сказати – "агресивно". До того ж закарпатці взагалі і здавна не дуже то й полюбляють своїх сусідів з Галичини. Отож, можна було заздалегідь спрогнозувати, що між "десантниками" зі Львова та місцевими хлопцями неминуче виникне тертя, яке може закінчитись бійкою. Що, власне, і сталося. Нині вже важко сказати. Хто саме розпочав оту бійку, але закарпатська преса писала тоді, що першим у свалявському готелі "Комфорт". Де жили "десантники", з’явився не Володимир Паульо-"Чалий " зі своїми хлопцями, а… помічник народного депутата Олександра Кеменяша. Помічника депутата, як кажуть, вельми цікавили львівські "десантниці". Ну, сподобались легіневі дівчата!.. Буває… Але це "сподобались" не сподобалось хлопцям зі Львова. Почався конфлікт, можливо. що й бійка. Хто подзвонив "Чалому" і попросив допомоги ("Наших б’ють!), сьогодні вже невідомо. Але відомо. Як бачимо. Що "крайнім" роблять екс-губернатора Різака. Так, ніби керівник області не мав іншого клопоту, ніж перейматися бійками між "нашими" і "ненашими" розбишаками. Маячня, яка переросла у… кримінальну справу.”

За такі ось „злочини” Іван Різак знаходиться за гратами. Зауважте, що суд не виносив ще жодного рішення по справах. Коли ж це станеться? Думаю, відповіді на питання не можуть дати і самі слідчі. З одного боку, їм конче треба „успішно” завершити справи. З іншого: хто, як не вони, знають про все, що ховається за грифом „таємниця слідства”, і кому, як не їм, відомо, що нема таких доказів, за якими б суд виніс вирок І.Різаку „винний”. Натомість існує ще сумнозвісна „революційна доцільність” та безжалісна „помста сильному опоненту”...

старт

Бюллетень
СДПУ(О)

АРХИВ

2006
март
февраль
январь

2005
декабрь
ноябрь
октябрь
сентябрь
август
июль
июнь
май
апрель
март
февраль
январь

2004
декабрь

 
на стартовую     наверх