|
Версия для печати
Прогнози опозиції про те, що «застійний період» відкриття нових кримінальних справ проти її представників — лиш затишок перед бурею, на жаль, справдилися.
У четвер, точнісінько на Іван-день, відбулися два судові засідання, на яких вирішувалося, що робити з двома Іванами — секретарем Закарпатського обкому СДПУ(О), екс-губернатором Закарпаття Іваном Різаком та членом бюро обкому СДПУ(О), головою Закарпатського благодійного фонду «Відродження Закарпаття» Іваном Росохою.
Як уже повідомляли місцеві ЗМІ, останнього було затримано у понеділок. Івану Рососі поставили у провину привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Усе це беззаконня І.Росоха нібито творив у благодійному фонді. На два місяці суд позбавив його волі.
Натягнутість та абсолютна безпідставність обвинувачень сумніву не викликають ні в кого. Таке враження, що їх не приховують і правоохоронні органи, скоріше, навпаки: зухвало демонструючи «всесилля», влада наче попереджає, що з нею краще не задиратися. Доказ цьому — не тільки арешт Росохи, з якого, очевидно, «вибиватимуть» показання на Різака, але й чергова кримінальна справа, порушена проти екс-губернатора краю.
За день до суду прокуратура області повідомила, що Різака підозрюють в організації масових безпорядків і у зловживанні владою під час президентських виборів у минулому році. Повна ахінея! Але ж на рішення суду вплинула, й Івана Різака ще на два місяці засадили під варту. До слова, про саме судове засідання: поспішність його проведення не можна не відзначити. Ще до 12 години про нього ніхто не міг нічого сказати точно, а вже о 15.00 судді працювали «в поті чола». 2 місяці арешту, винесені Різакові попереднім засіданням, закінчувалися 16 липня...
Що ж, нова влада добре прорахувала, що «опозиційне питання» найкраще розв’яжуть правоохоронні органи. Ті й стараються... Правда, той факт, що правоохоронні органи в руках нової влади стали куди більше ефективним знаряддям для рішення прикладних політичних завдань, честі їм не додає. Однак все міліцейське й прокурорське начальство перебуває на «випробовувальному терміні», а тому працює «від душі». Тож варто очікувати подальші гучні кримінальні справи проти вчорашніх керівників і сьогоднішніх політичних опонентів.
Дивно, але те, що нинішня влада раніше називала переслідуванням опозиції, тепер подає як боротьбу з корупцією. Створений ще в період виборчої кампанії образ ворога, винного у всіх лихах України, перенесли в «нове життя». Це дозволяє не тільки пояснити, чому й при новій владі «все так погано», але й прикрити процес нейтралізації опозиції.
Іванові Різаку продовжують ставити у провину доведення до самогубства ректора УжНУ Володимира Сливки. Безглуздість ситуації, мабуть, зовсім не бентежить правоохоронців. Вони вперто продовжують свою справу, ґрунтуючи обвинувачення на показаннях, існування яких людина, що нібито їх дала, публічно опротестувала. 24 травня 2005 року в №19 газети «Правозахист» опубліковано матеріал, в якому В.Темнов (а саме він фігурує у постанові про притягнення І.Різака до відповідальності) за власною ініціативою спростовує, що він отримував вказівку писати негативні статті про В.Сливку. Читайте і судіть самі.
Минулий тиждень був плідним на сенсації. Стосовно газети «Правозахист» та її шеф-редактора Михайла Темнова брудом «розродилося» одночасно декілька інформаційних видань, загальний тираж яких перевищує кілька тисяч примірників. У цих публікаціях йдеться, що нібито колишній ректор університету п. Сливка покінчив життя самогубством через статті в газеті «Правозахист», де писалося про корупцію в університеті та «наїзд» на бізнес, яким займалися його родичі. Окремі дописалися навіть до того, що Михайло Темнов дав на попередньому слідстві покази, що виконував вказівки І.Різака стосовно публікацій про корупцію в УжНУ та покійного пана В. Сливку. І саме І.Різак стоїть за цими публікаціями... При цьому автори статей посилаються чомусь на Бі-Бі-Сі та прокуратуру області... Комусь, мабуть, дуже потрібно в цей політично напружений момент розіграти під «гарячим соусом», як один з варіантів, ще один сюжет, використавши для цієї мети, у своїх особистих інтересах, звичайно, газету «Правозахист».
Коментувати суцільну маячню авторів цих видань та замовників, які стоять за цими грубими публікаціями, ані шеф-редактор Михайло Темнов, ані редакція газети «Правозахист» не збираються. До того ж є таємниця слідства. Єдине, що можемо вам зараз сказати: покази Михайла Темнова, як і багатьох інших, які мають бути озвучені в суді, коли закінчиться слідство, саме вас і розчарують — сенсації не буде... А використовувати нас у вирішенні своїх політичних проблем не вдасться нікому!
Чому саме ми стверджуємо, що в цих публікаціях суцільна маячня, читайте в нашому аналітичному матеріалі.
Чи «душонка слаба»?!
Дуже популярними останнім часом на шпальтах різних обласних інформаційних видань стали терміни «кілерство», «газетний кілер» чи то «дама по виклику». Хоча ці титули, як знає вся область, були присуджені одному редактору з «осіннім» псевдонімом, який почав гнити і згодом перетворився на суцільну чорноту. Але, тим не менш, повернемось до наших баранів...
Почнемо по порядку. Коли людина йде на державну службу, вона повинна розуміти, що перш за все вона йде служити людям. Вона повинна мати певну компетенцію, освіту, яка б відповідала певному рівню, і несла відповідальність за наслідки рішень, які вона приймає. А у неї до того ж в управлінні величезні ресурси — як матеріальні, так і людські. І від того, які рішення прийме цей керівник, залежить майбутнє області. Та керівники бувають різними. Одні вирубують ліси, розкрадають ресурси області, і за це доводиться розплачуватися нащадкам. Інші розвалюють видавництва тощо. А потім вчать, як треба працювати та боротися з мафією та корупцією. Якщо цей керівник «не валовшний трьом свиням їсти розділити», то про що ми говоримо... З іншого боку, небезпечно, коли службовець плутає власну кишеню з державною. Немає значення, яким чином і в якій галузі, чи через хабарі, чи через контракти, які тим чи іншим чином через «відкати» перейдуть чиновнику. Це деморалізує не тільки конкретні колективи, а й роз`їдає зверху донизу всю державну владу. Події навколо митниць, лісової галузі свідчать, що це було в порядку речей.
Чиновники до цього часу не можуть звикнути, що ера кумівства, чи то блату, чи називайте її як завгодно, пройшла. Наголошуємо — не проходить, а вже пройшла. Прийшла ера професіоналів. Оскільки наслідками рішень, які приймають призначенці по блату (політичному, родинному тощо), а не професіональні менеджери, бувають, як ми встигли переконатися, навіть стихійні явища, паводки з півмільярдними збитками та численними жертвами. Це реальний приклад абсолютної некомпетентності. Так скажіть, будь ласка, той, хто свого часу приймав рішення й підписував розчерком пера папери, хто він? Мають пройти десятиліття, щоб ми побачили реальні плоди розчерку їхнього пера. І тільки тоді можна говорити про успіхи та доцільність тих чи інших інвестицій.
У наш час, якщо чиновник за двома вищеназваними критеріями не відповідає вимогам, то є злочин відносно всіх, хто є під його управлінням. І те, що інші газети мовчать, то це зовсім не значить, що цього немає. Всі про це говорять проміж себе, але ... не дай Бог, щоб про це довідався хтось з простих смертних, а якщо воно просочилось у пресу, то це вже злочин. А засіб масової інформації, який це надрукував — «кілер». Тому і не дивує, що публікація відразу піддається нищівній критиці, прирівнюється до чуток. Що ж, усі в рівних умовах. Хто заважає «чесному» чиновнику захистити свої порушені «чутками» права? Чи «душонка слаба»??? Або «рильце в пушку»??? Чи певні особи до цього часу вважають, що володіють правом вето на інформацію про себе? Одна справа, якщо ви приватна особа, і зовсім інша, коли ви особа публічна. Ви або публічна особа, або приватна — вибір за вами. Але ж ні!
«Газетний кілер», чи то «дама по виклику»
А тепер перейдемо до месиджа головного н’юсмейкерського видання, яке цього тижня перетворилось зі скромної новинки на демонізованого монстра, в якому, за їх словами, сплелись воєдино прокуратура, УСБУ, УМВС і навіть суд, але ще не вищий. Однак для когось дуже страшний. Трохи про розповсюджувачів чуток.... Особливо здивувала одна загальноукраїнська партія, з якої сьогодні члени розбігаються, як таргани від світла, і саме до діяльності якої причетна газета «2000», де скромна публікація коштує не одну тисячу. Куди там «Правозахисту» з нашим скромним бюджетом! Тим не менш, хтось не пожалкував коштів і проплатив цілу сторінку брехні, чуток і пліток, яка передруковується вдруге «чорнушкою» — не повертається язик назвати її закарпатською газетою. Кілерство цього псевдовидання вражаюче. Мимохіть закрадається думка, що люди, які там працюють — відробляють кошти замовників, використовуючи за інформаційні джерела стелі, підлоги, пальці як рук, так і ніг (так і напрошується ще щось, але наш читач цього не зрозуміє. — Прим редакції). Цитуємо оригінал: «Якщо уважно прочитати цю коротку характеристику дивної ужгородської газети з претензійною назвою «Правозахист», то легко здогадаєтесь, мабуть, що така газета стала друкованим органом тієї касти людців, які звикли до анонімок, доносів та наклепів як до способу самоствердження в житті. І, що характерно, саме така газета починає ще з кінця 2003 року (дякуємо, що не з 2000. — Прим. редакції.) публікувати цілі сторінки «компромату» на університетські порядки». На цій оптимістичній для цього видання «2000» ноті ми й закінчуємо цитування «бреда сивой кобылы в глухую... листопадовскую ночь». Пояснюємо чому.
Газета «Правозахист» наприкінці 2003 року взагалі не надрукувала жодного матеріалу, тим паче цілими сторінками, «про університетські порядки». До речі, газета «Правозахист» має свій архів, якого не можуть мати київські видання. А йти до бібліотеки Вернадського часу шкода. Саме тому і користувались методикою: «Все одно люди не перевірять, а «деза» пройде». Не пройшла. Тому взагалі про 2003 рік і цілі сторінки компромату на покійного ректора, царство йому небесне, про які твердять газетярі з «2000», говорити зайве. Пояснюємо чому.
Перша згадка про УжНУ, а саме про факультет романо-германської філології, з’являється в №13 газети «Правозахист» від 30 березня 2004 року. Вона передрукована з сайту «Закарпатський кримінальний калейдоскоп». Це видання знаходиться в Росії і нам не належить. У публікації йшлося про проблеми на ФРГФ, численні порушення. Зокрема в одному абзаці люди звертаються до ректора В. Сливки. Цитуємо дослівно: «Отож волаємо до Вас, пане ректоре — налагодьте моральний клімат на нашому факультеті.
Віримо. Що ви це зробите!»
Так де тут цькування?!
№14 від 6 квітня 2004 року. Передрук із «Закарпатського кримінального калейдоскопу». Стаття знов про проблеми на ФРГФ, в якій усього декілька речень про ректора: «Восени 2003 року, в колі наближених осіб, М.Полюжин говорить, що він та єдина особа, яка може претендувати на крісло нинішнього ректора пана Сливки. На цілком доречне зауваження, що ця посада передбачає 7 років обіймання крісла, пан М.Полюжин наголосив, що це все дрібнички...». Коментарі зайві.
№15 від 20 квітня 2004 року. Стаття про проблеми на ФРГФ. Передрук з ЗКК. «Під кінець виборів до аудиторії, де вони відбувалися, завітав і сам ректор В.Сливка, щоб привітати переможницю — пані Фабіан. ...Одразу ж після виборів на стіл ректора була покладена заява про нелегітимність виборів. ...Незважаючи на те, що ректор був свідком першого туру виборів та його довірені особи... підтвердили легітимність цього процесу, п. В.Сливка погодився із заявою «заколотників» — вимогою про перевибори. Одночасно з боку опозиції факультету РГФ надійшла заява протилежного змісту, яку підписала більшість представників трудового колективу. ...Її... проігнорували. До речі, запитання до пана В.Сливки. Про що ви думали, пане, коли вітали із законною перемогою обранця від факультету п. Фабіан? Це все ви одразу забули? Цікаво, з яких причин? А може, пан М.Полюжин поклав вам на стіл більш переконливі «докази»?! Хіба це не є зрадою принципів рідної «альма-матер»?! Зневірені працівники факультету, як не дивно, витримавши всі цькування, вдруге обрали професора М.Фабіан. ... та не довго раділа і сама переможниця. Те, що її перемога «піррова», дав зрозуміти сам пан ректор. Він просто забув її привітати...» Далі в статті йшлося про сприяння ректора процесу виборів вченої ради. І що там такого кілерського?! Де воно, те цькування особистості покійного ректора В.Сливки? Це, до речі, була вже третя публікація.
Тепер до позиції газети стосовно цього конфлікту з виборами та перевиборами на ФРГФ. Ця ж стаття, післямова від редакції. «На останньому брифінгу, відповідаючи на запитання стосовно ситуації, яка склалася в УжНУ, голова Закарпатської ОДА Іван Різак висловив свою стурбованість та занепокоєність як ситуацією, морально-психологічним кліматом на окремих факультетах, так і взагалі усуненням цього наукового закладу подалі від науки, втратою колишнього авторитету і, головне, наукових кадрів, які вимушені виїжджати за кордон та до інших навчальних закладів. Окрім того Іван Різак наголосив, що він мав зустріч із ректором УжНУ паном В.Сливкою, під час якої окреслив коло проблем та підняв низку питань стосовно реорганізації цього навчального закладу». Коментарі знову ж зайві.
У цьому ж номері стаття студента факультету журналістики, колишнього шевченківського стипендіата та першого лауреата премії імені М. Бабидорича Павла Білецього «УжНУ очима студента, або Як розправилися з шевченківським стипендіатом». Все описувати не будемо, як і домовлялися, тільки те, що стосується покійного ректора. «...мені сказали, що я відрахований ще тиждень тому... Одразу... вирішив апелювати до ректора. Однак пан Сливка навіть не захотів дізнатися про причину мого відрахування. Натомість, нехтуючи всім людським, вигнав мене із свого кабінету. «У мене нема часу з вами морочитися», — аргументував свій вчинок ректор».
Так де ж тут цькування пана В.Сливки? Де замовлення? Де кілерство? Колишній студент звернувся за захистом своїх прав саме в наше видання, бо інші побоялися надрукувати його листа. А ми не побоялися, бо служимо людям.
№16 від 26 квітня 2004 року. Передрук статті з газети «Вісник» «Критичні дні і райська насолода УжНУ», автор Надія Невмируща. Матеріал про студентське життя, проблеми, хабарі тощо на різних факультетах УжНУ. В ній жодного слова про покійного В.Сливку. Статтю передруковано на прохання Надії Невмирущої. На цій же сторінці лист колишньої студентки про хабарі на ФРГФ.
Якщо хтось поставить нам у вину передрук, то зауважимо, що на прохання журналістів прес-служби ОДА ми друкували також їхні статті... про СНІД, загальні проблеми медицини, освіти, культури і в цьому поганого нічого не вбачаємо, адже, на наш погляд, вони були цікавими. В них не фігурував жоден політик, бізнесмен, посадовець, працівник РДА, ОДА тощо. Це розжовується для того, щоб не було бажання бачити в усьому руку Івана Різака там, де її ніколи не було.
№17 від 11 травня 2004 року. Стаття редактора газети Ярослава Глаголи «Золотий фонд» педагогічних кадрів УжНУ Закарпаттю більше не потрібний?!» Стаття про відомого на Закарпатті та за його межами науковця педагога Валентину Олексіївну Онипко, про її життєвий шлях та роботу в університеті. Є лише один абзац, у якому згадується колишній ректор: «Декан з розумінням віднісся до прохання Валентини Олексіївни: «Звичайно, працюйте! Такі, як Ви, викладачі складають «золотий педагогічний фонд» нашого факультету». Окрилена такою людяністю жінка попрямувала до ректора УжНУ пана Сливки, щоб підписати у нього трудовий контракт. Та щойно Валентина Олексіївна увійшла до кабінету, зразу ж у різкій формі видав: «Як, Ви ще не на пенсії?! Ідіть до проректора та спробуйте вирішити питання подальшого вашого перебування на посаді викладача з ним». Не пішла!...» В цьому ж номері передрук невеличкої інформації про хабарі на на філфаці УжНУ. Про ректора жодного слова.
№18 від 18 травня 2004 року. День смерті ректора В.Сливки. Три невеличкі замітки. Одна — відкрита відповідь студентки факультету журналістики Олександри Соловйової — Павлу .Білецькому. Друга — про роздуми колишньої студентки про причини корупції на ФРГФ і остання — про корупцію в УжНУ. Цитуємо дослівно: «Після першого скандалу на філфаку справа зайшла настільки далеко, що так можна було не тільки кадрові питання і не тільки на рівні факультету, але і на рівні універу вирішувати. Після скандалу на ФРГФ усі чекали на оргвисновки. Але... Як говорять студенти, один з героїв наших попередніх публікацій уже після скандалу дістав медаль з рук ректора, з якою красується перед студентами, тим самим дає зрозуміти, що тему закрито. А чи закрито? Скоріше за все, що при цьому ректорові тему дійсно закрили. Хоча, як нам повідомили з італійських джерел, з яких надійшли матеріали про деякі кримінальні оборудки, вимальовується така собі фінансова пірамідка, на вершині якої стоїть той, який все криє. Про це свідчить і останнє засідання наукової ради УжНУ, на якій про скандал ні гу-гу... Бідні наші студенти! Та й батьків шкода... Хабарі для них занадто непідйомні. Вже поговорюють, що при нинішньому керівництві вже найближчим часом УжНУ має всі шанси стати найдорожчим вузом України... Центральної Європи. А це ще одне досягнення, яке буде величезними буквами вписане в кримінальну історію України і червоною ниткою вшиється і в історію Ужгорода... Керівництво УжНУ, пишайтеся цим, бо ви того варті». От і все. Усього шість номерів газети із загальною площею матеріалів менше трьох сторінок. Конкретно ж про В. Сливку менше одного відсотка. Так про яке систематичне цькування йдеться!? До речі, ФРГФ у системі корупції УжНУ займає всього п’яту чи шосту позицію після таких монстрів хабарництва, як економічний, медичний та юридичний факультети. Поцікавтесь у студентів, вони скажуть, що ми не брешемо. Не забудьте про нинішні розцінки. І де шпальти газети? Де замовлення. Де кілерство?! Де «виконання» вказівок Івана Різака?! Чи, може, ви хочете нас звинуватити в тому, що нам не подобаються факти зловживань своїм становищем викладачів УжНУ, система повального хабарництва? Чи стверджуєте, що цього немає? Скажіть, а хто в області взагалі систематично пише про ці проблеми з конкретними прізвищами? Тиша. Ми розуміємо, що звинуватити людей легко. Значно складніше вибачитись. Але ми не просимо від вас цього. Ви ж не вільні журналісти. Вам невідомо, як за власні кошти видавати газети, їздити у відрядження і допомагати іншим, коли вони не мають коштів на адвоката чи то юриста. А і такі є випадки, і ми беремо на себе ці витрати. Шановні колеги, треба мати елементарну совість. Хоча, звісно, під хазяїном дуже важко. Журналіст наче раб. Давайте на вільні хліба! Підтримаємо морально, поділимося здобутим досвідом.
Шановні «кілери», «чорнушники», «дами за викликом» чи як вас там ще? Наведемо ще одну цитату з цього видання: «До цього можна додати ще одну пікантну деталь, яку сам пан Темнов ретельно приховує: газета «Правозахист» фактично, хоча і потай, обслуговує інтереси клану нардепа Сергія Ратушняка». З цього приводу можна сперечатись багато, але...
Краще за все свідчить все той же архів. У ньому ви знайдете постійну критику цього депутата, яка стосувалася не тільки його економічних об’єктів, а й політичної діяльності, ставлення до адміністративно-територіальної реформи тощо.
Саме питання про адмінреформу викликало різку зміну ставлення до нас усіх тих, хто при владі, адже ми мали необережність висловити свою думку і звернутися до закарпатців з питанням, що саме вони думають з цього приводу. Адмінреформою газета боляче зачепила амбіції багатьох, давши зрозуміти, що підігрувати нікому не збирається, тим паче допомагати сідати в нові крісла, для початку хоча б мера....
Окрім згаданого, не подобається місцевій «еліті» від криміналу небажання редакції газети «Правозахист» закривати очі на те, що відбувається в краї. Маємо на увазі митну прозорість кордонів для усіх видів контрабанди, кришування правоохоронних органів тощо. Адже не для кого не є таємницею, що за публікаціями нашого видання порушені десятки кримінальних справ. До багатьох питань, які ми піднімали і які зам’яті на догоду впливовому криміналітету, ми ще повернемося. Це є нашою концепцією. Тому нині і намагаються облити нас брудом, мовляв, те, що ми пишемо, брехня, плітки тощо. Газета «Правозахист» на сьогодні залишається єдиним на Закарпатті незалежним виданням, в яке за захистом своїх прав може звернутися будь-яка особа, незалежно від релігійної конфесії, політичних поглядів, кольору шкіри, і отримати допомогу або на шпальтах газети, або порадою чи то консультацію. На це дивимося спокійно. І на ваш бруд не реагуємо, чудово пам’ятаючи відоме прислів’я «Собаки гавкають, а караван іде далі». А читач сам зробить висновки, хто є хто і кому служить. Народу України чи корумпованим та кримінальним авторитетам, дехто з яких ще біля корита, а деякі наполегливо рвуться до нього.
Саме з цих причин, а не з інших і з’явився на сторінках газети «РІО» матеріал про замовні матеріали І.Різака газеті «Правозахист». Цитуємо дослівно: «Як стало згодом відомо, про що повідомило і Бі-Бі-Сі, це зловживання чиновницькою посадою виявилося в наказах Різака, які вплинули на самогубство Сливки. А саме. Як кажуть, редактор однієї з правозахисних газет області зізнався слідчим, що друкував компрометуючі статті проти Сливки у своїй газеті за наказом і на замовлення Різака. Тобто, редактор цей зізнався, що був газетним кілером за наказом згори».
Публікація з подібними твердженнями була надрукована й у газетному виданні за викликом. «Еще «Правозахист» славится тем, что за деньги выполнит «заказ» на любого политика, бизнесмена или просто известного человека. Словом, если «Правозахист» кого-то обгадит, значит это кому-то нужно». У порівнянні з аналітичним витягом з публікацій у газеті «Правозахист» про покійного ректора В.Сливку це є суцільною брехнею. На що розраховували замовники та виконавці «народної» газети і подібних тверджень політичної повії Закарпаття? Тим паче, що ці твердження друкуються в один день. Що, друзі по брехні та колишні вороги об’єдналися, кожен переслідуючи свої власні інтереси?
Мабуть, розраховують вони на принцип Гебельса: мовляв, брехня повторена 10 разів, на одинадцятий стає правдою. Дуже скоро час вам дасть оцінку, а з ним і люди. Ми ж від обраної концепції захисту прав людей і боротьби з корупцією в області ніколи не відмовимося.
|
