|
Версия для печати
Мене обурило до глибини душі твердження, що нас, вісімнадцять тисяч людей, які постраждали від нової влади, ви назвали міфом. Ви нас викреслили з української дійсності. Ви сказали, що нас нема, що ми — міф.
В Інтернеті розповсюджено лист до держсекретаря Олександра Зінченка. Редакція вміщує його без купюр і правок, гадаючи, що він якнайкраще характеризує дійсність.
Прочитала я в пресі ваш виступ у Донецьку, де ви категорично ствердили: "Політичних репресій в Україні не існує. Це міф". Я знала, пане Зінченко, що ви пройшли добру школу словоблуддя. Бо лише людина з такою школою може так спритно перестрибувати з одного політичного полюса на інший, як це робите ви. Ви завжди були з владою: тоді, коли винайшли термін нашизм", і тепер, коли оприлюднюєте свій новий винахід про те, що "політичні репресії в Україні — це міф". Більше того, пане Зінченко, ви намагатиметеся залишитися при владі і в тому випадку, коли вона знову кардинально зміниться. І з таким же запалом будете критикувати Ющенка, з яким нині критикуєте Кучму, якому ще недавно вірно служили.
Але це справа вашого сумління. І не тому я пишу свого відкритого листа. Мене обурило до глибини душі твердження, що нас, вісімнадцять тисяч людей, які постраждали від нової влади, ви назвали міфом. Ви нас викреслили з української дійсності. Ви сказали, що нас нема, що ми — міф. Нема мене — сільської вчительки, яку за надуманим звинуваченням у нібито використанні службового становища під час виборів (знайшли службове становище у вчительки, яка з дитиною ледве зводить кінці з кінцями!) засудив слухняний владі суд умовно до двох років позбавлення волі. А як мене забирали зі школи — на очах у всіх вчителів, учнів. Приїхала за мною міліція як за якоюсь страшною рецидивісткою. За що? За те, що якийсь чоловік фальшиво доніс на мене, що нібито я десь купила собі відкріпний талон.
За таку ось "провину" ви влаштували в нашій школі тридцять сьомий рік. І не допомогло те, що за мене підписалися і поручилися усі вчителі нашої школи. Ви судили мене. Ще й радили при цьому, щоб я сиділа тихо, ні до кого не зверталася за поміччю, тоді ви пом`якшите мені вирок. Це ви для того казали, щоб тепер стверджувати що політичних репресій нема. Значить нема і мене, бо по-вашому, виходить — мене не існує. Я міф. Міф — моя десятилітня доня, яка може залишитися без засобів до існування, бо ви, нова влада, пробуєте позбавити її матір професії.
Міф — десятки, сотні, тисячі таких як я вчителів, журналістів, вихователів дитячих садків, інженерів і вчених, над якими ви влаштували судилище, використовуючи принцип "Для друзів — усе. Для ворогів — закон". Натомість, шановні правдолюбці, жоден волосок не впав з голови тих людей, які фальшували вибори на вашу користь в західній Україні. Якщо ви думаєте, що цього ніхто не знає, що це теж — міф, то ви помиляєтеся. Ми усі живі. Ми не міф: і ті, хто вам подобається, і ті, кого ви воліли б вважати міфом. Ви нас розділили, розвели. А ми, як писав Кобзар, і досі б так жили. Ми, прості люди, не були між собою ворогами. Ви натворили розбрату в наших містах і селах. А тепер там, у Києві, не можете поділити владу і привілеї — і жерете одні одних: Юля — Порошенка, Порошенко — Юлю. Ви, Зінченко, — донецьких і так далі. Замість приступити до розв`язання насущних проблем простих людей, ви гризетеся за теплі місця. За ближчий доступ до тіла президента. А ціни ростуть. І жити стає все важче.
Роботи — все менше. І коли знаходяться такі, що кажуть вам про це прямо в очі — ви відповідаєте — нічого подібного нема. Це міф. І президент уже від вас навчився — каже не було змови проти Юлії Тимошенко у нафтових справах — це міф.
Ех ви, новітні міфотворці! Незадовго прийде час, коли народ прозріє і побачить що це ви — міф. Це ваші обіцянки—міф. Уся ваша суть — суцільний міф, за яким — перефарбований рудий лис ховається.
Нехай мені пробачать люди за різкий тон, за емоції. Я не вчилася красномовства на чужинецькі гранти.
Я — звичайна українська вчителька, яку нова влада намагається позбавити професії, а мою дитину — майбутнього.
|
