|
Версия для печати
Т.Засуха: «Є такий у цієї влади страшний негатив. Не можна так, коли, наприклад, у моєму Васильківському районі, де я народилася і два терміни була народним депутатом, сьогодні вже 30 директорів шкіл змушують писати заяви на звільнення тільки тому, що вони дружили із Засухами. Це просто жахливо. Я хочу по цій темі звернутися до прем’єр-міністра. Я готова відстоювати ці напади, але в чому люди винні?...»
В той час, коли більшість колишніх високопоставлених чиновників ховається по шпиталях чи за кордоном, ховаючись від публічних викликів через ЗМІ до правоохоронних органів, екс-губернатор Київщини Анатолій Засуха будує баню в своїй Ковалівці.
Чи спокійно йому будується, ще питання, а от його бойова дружина – Тетяна Засуха вже активно готується до парламентської кампанії, проводячи випробувальні поїздки регіонами. І це при тому, що “клан Засух” може позмагатися за першість не тільки по кількості, а й по резонансності компромату, викинутого в пресі. А сама Тетяна Володимирівна по рівню демонізації в межах Київщини може затьмарити самого Віктора Медведчука.
Багатолітня дружба з Леонідом Кучмою обмежувала Засух у сказаних публічно словах, проте дозволяла багато іншого. Сьогодні Тетяна Володимирівна вільно говорить про сім’ю екс-президента, та, можливо, жалкує, що свого часу перервала стосунки з іншою сім’єю – Івана Плюща. Бо як ніхто знає, що політика в Україні – справа сімейна.
„Агрофірма “Світанок” є моделлю, яку можна поширити на всю державу”
Тетяно Володимирівно, ви зараз активно займаєтесь розбудовою Селянської партії під парламентські вибори, і заявили, що СелПУ самостійно може подолати 3% прохідний бар’єр. Проте зараз в парламенті активно намагаються його підвищити до 5% для партій та 7% для блоків. Якщо це стане дійсністю, ви будете блокуватися, і з ким саме?
Думаю, що у Верховній Раді народні депутати будуть думати перш, ніж прийняти цей закон. Прохідним бар’єром вище 3% буде керуватися не Верховна Рада, не народні депутати, а вже керівництво держави. Це буде вигідно для конкретних структур, а не для всіх політичних партій. Тому я вважаю, що це питання досі відкрите. Проте якщо, навіть, таке трапиться, то зрозуміло, що ми будемо блокуватися з тими політичними силами, які близькі до нашої програми та стилю роботи. Але мені б цього не хотілося, тому що в такому разі нам доведеться частину депутатських місць віддавати їм, а наша мета провести у парламент якнайбільше людей від нашої партії – спеціалістів з регіонів, які б відстоювали позицію села. Наприклад, я була в Криму, там маса запитань по виноградництву, на Житомирщині – інші проблеми. І хоча я себе вважаю кваліфікованим працівником сільського господарства, проте досконало не знаю цих питань, а розбираюсь в інших. Моя мета – щоб ми працювали не тільки з людьми, які вміють писати закони, а й з тими, хто добре розуміється в різних галузях сільського господарства. Тому я й боюсь, щоб депутатське крісло не зайняла людина, яка не буде конкретно працювати в аграрному напрямку.
Але ж на вашому електоральному полі будуть працювати такі серйозні конкуренти, як Народна партія України та соціалісти. Крім того, левову частку намагатиметься захопити Народний союз “Наша Україна”. Якими засобами ви будете схиляти селян на свій бік?
Кожна партія приходить до людей і говорить, що вона буде підтримувати село. Але в їхній програмі це лише один із пунктів. І в той час, як вони тільки підтримують, ми починаємо працювати, у нас вже є підготовлений цілий пакет законодавчих актів та зміни до вже діючих законів. Ми вже знаємо, що потрібно зробити. Отже, коли в них розвиток села значиться лише як один із пунктів, то у нас взагалі інших пунктів немає. Це основа і ми нічим більше не займаємося, крім сільського господарства. У нас є шанс, якщо ми його втратимо із Селянською партією і люди нас не підтримають, то втратить не партія, а сільське господарство в цілому. Сьогодні у Верховній Раді немає тієї сили, яка б відстоювала село.
Зокрема, коли розглядався бюджет цього року в профільному парламентському комітеті, я забігла туди подивиться, хто сьогодні відстоює село, а там нікого немає. От і погляньте на прийнятий бюджет – там немає ні копійки коштів на капітальне будівництво. Це означає, що на 90% зроблені роботи зупиняться, і за рік будова зазнає руйнації. Її просто розберуть руками люди, витягнувши вікна та двері. Свого часу Леонід Данилович мудро вчинив, узаконивши фінансування капітального будівництва, де вже зроблено більше 50-60% робіт. А зараз просто немає спеціалістів, які б вказали на цей пункт бюджету.
Чому немає, ви, представник НПУ Катерина Ващук, яка чи не найактивніше опікується в парламенті питаннями села?
Я взагалі нічого не хочу говорити. Я в гарних стосунках із Катериною Ващук, тому ні позитивного, ні негативного не хочу говорити на цю тему.
І все ж таки, з ким конкретно СелПУ буде блокуватися до парламентських виборів?
Думаю, ще рано на цю тему говорити. Але до мене вже приходили керівники колгоспно-фермерських партій з пропозицією створити широку коаліцію, щоб зосередити увагу усього села. Я ще поки думаю. Спершу потрібно себе показати, завоювати авторитет, продемонструвати свій рейтинг. Я знаю, що через декілька місяців до нас прийдуть з пропозиціями, бо 17 мільйонів громадян, які проживають на сільській території, чітко знають, за кого голосувати. І це не будуть вибори, коли хтось когось купує. Не будуть вже купувати, бо люди взагалі не хочуть іти голосувати, тому що вже не вірять.
Ці вибори будуть дуже тяжкими ще й іншої причини. Нещодавно я була у Вінницькій області, де ми замовили величезний зал для зустрічі, на яку попередньо виявили бажання прийти близько 500 людей. І коли прийшло лише 100, ми почали з’ясовувати, що ж сталося. Виявилось, що була команда “згори”. Скоро я знатиму прізвища тих, хто, що конкретно кому говорив, і я чітко скажу все, які були вказівки і проблеми у людей. Крім того, щоб орендувати зал і зібрати людей, голова райдержадміністрації чи мер не можуть вирішити це питання. Мені говорять, що потрібно запитати у губернатора, а губернатора шість днів немає на місці. А в Житомирській області все набагато простіше. Ми ж повідомляємо мету свого приїзду, надсилаємо лист, платимо за оренду приміщення. Але те, що відбулося на Вінниччині, – це просто страх. Деякі керівники при цьому говорили, що хотіли прийти і послухати мій вступ, але побоялися, що у них будуть проблеми. І це вже сьогодні, а що буде далі, перед виборами?
Ваші нинішні поїздки по регіонах розвідувального характеру чи вже свого роду репетиція перед початком парламентської кампанії?
Ні. Я на сьогодні зустрічаюся лише зі своїм партактивом – керівниками районних парторганізацій – з метою дізнатися про проблеми регіону. Це дуже важливо для мене: перед тим, як іти агітувати, я повинна розібратися з тими проблемами, які є на місцях. Ми не ведемо взагалі ніякої пропаганди. Я їду для того, щоб просто познайомитися. Зрештою, регіон – це абсолютно не Хрещатик.
Але ж ви запрошуєте на зустрічі аграріїв-непартійців?
Вони самі приїздять на зустрічі. Хтось мене давно знає, хтось ставиться негативно, хтось позитивно, але їм цікаво зустрітися зі мною. Я ще не дуже заангажована в політиці і трішки відома в сільському господарстві, тому їм цікаво почути мене і побачити. Мені це подобається, дуже цікаво, хоча втомлююсь. Це тяжка праця.
Ваш перший заступник Сергій Довгань нещодавно називав серед можливих партнерів СелПУ по парламентській коаліції Партію регіонів та СДПУ(о). Ви будете вести переговори з цими політичними силами?
Я буду старатися всіма силами зробити так, щоб Селянська партія все-таки самостійно пройшла до парламенту. Для нас важливо провести якнайбільше спеціалістів сільського господарства, тому що для мене агрофірма “Світанок” як модель. Це успішний результат нашої праці, який можна поширити на всю державу. Так не хочеться, щоб депутатське крісло займав хтось із тих, хто не розуміється в сільському господарстві. Село в парламенті мають представляти селяни, фахівці своєї справи.
Та чи реально СелПУ подолати 5% бар’єр?
Я переконана в тому, що все-таки залишиться 3% бар’єр. Я сподіваюся, що депутати серйозно подумають над цим. Візьміть кожну партію, ті ж Регіони чи СДПУ(о), кожен думає лише за себе: чому я буду на себе брати 5% чи 7%, якщо знаю, що 3% наберу. Я не думаю, що знайдеться багато депутатів, які проголосують на підвищення прохідного бар’єру.
СелПУ виграє в голосах від того, якщо НПУ Володимира Литвина піде в коаліції з НСНУ та БЮТ?
Знаєте, якось іміджмейкери мені порадили: якщо не знаєш, що відповісти, краще просто посміхатися. (Сміється).
Які зараз у вас стосунки з Володимиром Михайловичем, з огляду на те, що ви “прохолодно” розійшлися при вашому виході з тоді ще Аграрної партії?
Стосунки як у керівника та підлеглого – добрі, робочі в межах парламенту.
Тільки на початку квітня ви ввійшли в депутатську групу “Союз”, але нещодавно група саморозпустилася та частково влилася до фракції БЮТ. Ви зараз – позафракційний народний депутат, куди далі?
Вже тепер нікуди. Буду позафракційною. Мені просто запропонували ввійти, я погодилася. Я прийшла для того, щоб мене використовували як спеціаліста села. До того ж, якщо ми будемо йти на вибори самостійно, то зрозуміло, що маю бути хоч одна та селянська. Я була й у прем’єр-міністра, говорила, щоб мене використовували як аграрія-спеціаліста. Я готова поділитися своїми знаннями та вмінням.
Ви зустрічалися з Юлією Тимошенко? Про що ще ви говорили, окрім сільського господарства?
Я їй зробила комплімент, що вона гарно виглядає. Вона тим же відповіла мені. А все решта – сільське господарство (сміється).
Вони лише вислухала вас чи зробила якісь пропозиції?
Багато запитань було щодо сільського господарства. Вона запросила мене на засідання Кабінету міністрів, коли розглядатимуться проблеми села. Тоді якраз приймався бюджет і ми обговорювали аграрні питання. Була суто робоча зустріч.
Як ви вважаєте, саморозпуск групи “Союз” свідчить про формування пропрем’єрської, а не пропрезидентської більшості?
В парламенті досить і пропрем’єрської, і пропрезидентської групи. Зрозуміло, що влада буде намагатися сформувати навколо себе і депутатів Верховної Ради. Їй потрібна підтримка. І в якій би опозиції я не була, як би не відносилася до цієї влади, вони роблять все для того, щоб їм добре було працювати. Це сприймається нормально. Вони були в опозиції і виступали проти влади, а зараз, коли прийшли до влади, теж саме роблять. Але і тоді було нормально і зараз. Я тоді сприймала “Єдину Україну” і зараз сприймаю спроби блокування. Я точнісінько так би робила. Якщо є напрацювання прем’єр-міністра, то чому її не підтримати у Верховній Раді? І якщо вона робить помилки, то ми навпаки маємо допомагати. Всі, зрештою, помиляються. Має бути командир, який всіма керує, всі інші мають його підтримувати. Вони роблять точнісінько так, я робила минула влада.
Ви задоволені роботою Міністерства аграрної політики, при тому що досі немає концепції розвитку села?
По-перше, міністр жодного разу нас не збирав. Як би там не було, але ж в країні є багато героїв України – високоосвічених фахівців села. Раніше нас запрошували до Міністерства сільського господарства на “круглий стіл”, де ми обговорювали наболілі проблеми. Цього зараз я не бачу і не чую. Який би не був талановитий та освічений чоловік, він не може знати всього. Тим більше, коли перебуваєш у столиці і не їдеш в село. Ще раз повторюю: регіон – це не Хрещатик. Я не знаю, чому нас не використовують, не вивчають проблеми? Чому такі помилки робляться на рівні Кабінету Міністрів і по м’ясу, і по пальному? Міністр має чітко приносити свої розрахунки прем’єру щодо вирішення цього питання. Але щоб це знати, потрібно нас запрошувати, не депутатів, які називають себе аграрниками, а керівників господарств з регіонів. Нехай вже мене не запрошують, бо я – Засуха. Але ж, повірте, нікого не запрошують.
До того ж ми створили спілку Героїв України, але зараз не збираємося тільки через те, що вони бояться, бо я - Засуха. Просять, щоб я не згадувала, що вони входять в цю організацію, але той же час не погоджуються закривати її. А раніше ми з прем’єром збиралися за “круглим столом” і всі питання обговорювали. Був діалог, ми бачили і чули один одного, подавали пропозиції.
Я вважаю, що Леонід Данилович вигравав тільки на тому, що він часто збирав людей для відвертої розмови. Він дуже любив це робити. Їхав в регіони, спілкувався з людьми, йшов, дивився, особисто зустрічався. Він все дуже добре запам’ятовував і потім обов’язково робив якісь кроки. Критикувати легко, але потрібно стати і попрацювати, показати свої результати. І лише потім говорити, що я красивіший, ніж ти.
„Для мене сьогодні низько говорити про те, чи відчуваю я тиск”
Ви сказали про те, що люди зараз приховують будь-які зв’язки з вами, бояться спілкуватися...
Я говорила про Героїв України, вони не хочуть себе поєднувати зі мною, щоб у них не було проблем.
А в парламенті ваші колеги теж уникають контактів з вами?
В парламенті все залишилося, як і раніше. Навіть більше підтримують.
Але знаєте, якось приїхала до лікарні. Раніше моя справа завжди лежала там, де всі решта, а тут лікар одразу дістає зі свого столу. Я запитую, чому так. Він відповів, що на всякий випадок. Мені так смішно стало. Раніше сприймала боляче, коли всі шарахаються, не хочуть спілкуватися, щоб там бува чого не сталося, а зараз вже звикла. Я вже й сама зустрічаючись з людьми, виїжджаю в якийсь ресторан чи інше місце, щоб, не дай Бог, через себе не скомпрометувати їх. Є такий у цієї влади страшний негатив. Не можна так, коли, наприклад, у моєму Васильківському районі, де я народилася і два терміни була народним депутатом, сьогодні вже 30 директорів шкіл змушують писати заяви на звільнення тільки тому, що вони дружили із Засухами. Це просто жахливо. Я хочу по цій темі звернутися до прем’єр-міністра. Я готова відстоювати ці напади, але в чому люди винні? Що працювали із Засухами 10 років? Так вже склалося, і вони не повинні страждати тільки тому, що у них були хороші стосунки зі мною чи моїм чоловіком. Ми ж не дурну, а хорошу справу робили для шкіл. Це такий біль, коли приходять люди і плачуть, тому що комусь залишилось рік допрацювати до пенсії, у когось інші проблеми. Як можна заявляти, що в Київській області всіх поміняють до прибиральниці, а куди ж людям подітися?
Тетяно Володимирівно, ви однією з перших заявили про “полювання на відьом”. Чим закінчилася історія з обшуком у вашому будинку? Вам повернули вилучені документи?
Ми до цього часу судимося. Коли мене запитують, що від мене ще хочуть, я відповідаю, що тепер я вже від них хочу. Вони повинні відповісти перед законом за свої дії. Я буду до того часу йти вперед, доки не покажу, що закон працює на території України. Перший суд відбувся на рівні району. Знаєте, яким було рішення? “Залишити справу без розгляду”. Зараз справа розглядається в Київському апеляційному суді.
Нам до цього часу не повернули документів, директор підприємства (агрофірми “Світанок”. – Ред.) мені весь час говорить, що без документів просто не можливо працювати. На руках немає жодного документу, як вилучили, так і не повернули.
Для мене вже стало звичним, що кожного дня я нічого не роблю, крім того, що захищаюся. Навіть не воюю, а захищаю: округ, людей, в решті-решт свою сім’ю.
У Анатолія Андрійовича хвора старенька мама. Ми їй нічого не говорили, але ж вона дивиться телевізор, слідкує за політикою. Їй стало погано, коли вона почула в новинах, що за непідтвердженими даними Анатолій Засуха лежить в реанімації. П’ять днів пролежала вона під крапельницею, а я Анатолію Андрійовичу нічого не говорила, бо він нещодавно тільки батька поховав. Я не знаю, що робити, і тут приїжджає команда в другій годині ночі, і говорять: “Ми від Луценка приїхали перевірити, чи не повісився ваш чоловік”. Уявляєте?
До речі, а де зараз перебуває Анатолій Андрійович?
Він зараз вдома. Займається будівництвом бані. Чомусь через тиждень після цих подій згоріла наша баня.
Випадково чи хтось підпалив?
Знаєте, якби щось більш важливе згоріло, крім бані, то можна було б офіційно заявляти, а так - згоріла, то й згоріла. Тепер він будує нову. Відпочиває. До речі, вчора подивилася на нього, говорю: “Ти так гарно виглядаєш. Я така замотана, а ти відпочив, поправився”. Зараз, як любить говорити Анатолій Андрійович, він “тимчасово безробітній”.
Але ж, напевно, вже є в нього плани, чим займатися далі?
Для мене дуже важливо було, щоб він відпочив. Можливо, в душі йому і боляче, бо в політиці вже 15 років, стільки пропрацював, а тут викинули, тероризують якимись машинами, викликають в прокуратуру. Він чує, як по телебаченню викликають. Треба мати сили, щоб це пережити. Добре, що він ще молодий, бо якби був старіший, то не пережив би, он стільки людей лежить з інсультами та інфарктами. А те, що зробив Засуха для Київщини, то дай Боже, щоб кожен губернатор після нього те зробив. Візьмемо хоча б те, що в минулому році за всю історію Київщині був найвищий урожай.
А нинішній губернатор хай би не лив бруд. Засуха, коли змінив Стійка ніде і словом не обмовився. Ніхто ніде не почув, щоб Засуха за 10 років щось сказав на свого попередника.
Євген Жовтяк, перебуваючи в опозиції, оголосив своєрідну “війну” Засухам, постійно подаючи депутатські запити до Генпрокуратури щодо неправомірних дій та зловживань. Як складаються ваші стосунки зараз, коли він став губернатором Київщини? Ви відчуваєте тиск з боку місцевої влади?
Для мене сьогодні низько говорити про те, чи відчуваю я тиск. Скажу лише одне: я про цю людину не хочу говорити взагалі.
Вас та вашого чоловіка викликали до Генеральної прокуратури і в якій справі?
Мене не викликали. Його викликали один раз, разом з іншими губернаторами, з приводу службових машин, придбаних облдержадміністрацією. Але це некрасиво, чують всі – знайомі, родичі, ми - викликали, як злочинця. Я розумію, що прийшла нова влада, але ж не можна вже доходити до таких дій. Якщо хочеш поспілкуватися, то є ж інші засоби запросити, а не публічно оголошувати. Зрештою, є презумпція невинності.
Представники нової влади заявили, що в Україні будуть переглянуті всі оборудки з продажем земельних ділянок. Зокрема, звучала маса звинувачень щодо продажу землі в елітних районах Київської області – селищі Козин та Конча-Заспа. Вас чи вашого чоловіка викликали до правоохоронних органів в зв’язку з цими скандалами?
Ні. По Козину я знаю, вирішилося все на місцевому рівні. Це були рішення депутатів сільської ради, і якщо там виникли якісь питання, то це розглядається на рівні тих, хто брав, і тих, хто давав. Яке взагалі відношення має до цього губернатор?
З іншого боку, всі приходять у Київ із регіонів. Коли мій чоловік 9 років був губернатором, всі до нього приходили. Всі, без винятку! Всім потрібно було будуватися, і побудувалися. Навіть ті, хто сьогодні звинувачує його в чомусь.
Я, до речі, сказала, що якщо вони коли-небудь зачеплять мого Засуху, то я вийду за трибуну Верховної Ради і розкажу кому, скільки і де наділялося землі.
А ви не хочете зараз про це сказати?
Не хочу. Я, як і всі решта люди, живу собі спокійно, доки мене не чіпають. Я розумію, що вони теж мають право на шмат землі, будинок, і там жити. Я нормально ставлюся до цього. Але якщо ти так живеш, навіщо говорити, що інший не має права так жити? Я цього не розумію. Я живу в селі, і навіщо мені тут мати якусь хату чи дачу? Я так чоловікові і кажу, щоб стільки всього мати, потрібно не одну дитину, а восьмеро, бо навіщо будувати, щоб все пустувало. Нам досить, у нас є квартира, яку дали чоловікові, коли він працював в міністерстві, але ми в ній практично не буваємо.
Але ж ЗМІ писали, що призначення сільським головою Козина Валентини Горобець пролобіювали саме ви та ваш чоловік.
Чесно вам кажу, як перед Богом, я навіть взагалі її не знаю. Я знаю голів селищних та райрад свого округу, вони спілкувалися зі мною по роботі. Іншими районами я не цікавилася. Я не знаю навіть, яка вона.
До речі, нещодавно до мене підійшла жінка з Кагарлицького району, яка жалілася, що в неї проблеми через те, що всі називають її моєю кумою. Але це директор кобзарської школи, я просто кілька разів туди приїздила до талановитих дітей, яких збирають зі всієї України. Я допомагала цим дітям. Двох хлопчиків-сиріт привозила додому, вони з моїм сином гралися. Я так вчинила ще й тому, щоб Андрій бачив це і цінував батьків.
По області тоді взагалі ходив вислів: “Оце підем до Засухи, якщо не допоможе, то взагалі не знаємо, куди йти”. Я завжди приймала людей і допомагала тільки через те, що хотіла, щоб мій чоловік як губернатор гарно виглядав. Той клан Засух, про який говорили, то дійсно був клан в області, бо я намагалася вирішити всі питання, які він чи то не міг, чи не мав часу вирішити. Моє завдання полягало в тому, щоб люди від мене пішли задоволені. Тоді ріс мій авторитет та мого чоловіка. Його досі люблять, але бояться про це вголос говорити, бо кожен хоче жити.
Нас підтримують, надсилають телеграми, Анатолій Андрійович зустрічається з людьми...
Проте київський губернатор Євген Жовтяк днями повідомив, що зустрівся з 780 людьми в той час, як на цій посаді Анатолій Засуха прийняв лише 53 людини за цей же період...
Тут і п’ять тисяч можна прийняти людей, але чи вирішиш ти їх справи? Як депутат, я завжди вчилася у свого чоловіка. До нього приходили люди вже в тому випадку, коли на місцевому рівні питання не вирішувалося. Приїздив селищний голова, коли не розглядалося його питання на районному рівні. Якщо людина сама приїхала жалітися на когось, то тоді вже Засуха розбирався з тими, внизу, чому питання не вирішується. Запитував з них. А коли вже до Президента приходив лист, в якому хтось жалівся на Засуху, то Президент такий втикон давав Засусі, що мало не видасться. Приходило мало людей, значить питань мало було. А сьогодні вони і йдуть сюди, бо нічого не можуть вирішити на місцевому рівні.
Я восьмий рік так приймаю своїх виборців, і якщо голова сільської ради не вирішив якесь питання, я йому, вибачте, голову відкручую. А коли людина приїздить і жаліється на сільського голову, то тоді в мене вже є свої методи вирішення цих питань.
Цікаво, які це методи, бо про вас ходить стільки чуток?
Та говорять всяке, намалювали таку Засуху (сміється)... Все треба вирішувати, бо можна прийняти тисячі людей, а толку з того?
Сьогодні стоять біля житла Президента і пікетують, чекають, доки Ющенко приїде додому. Та коли де таке було, щоб Кучму отак пікетували? Все вирішувалося в нормальному руслі. Що, вирішиться тим, що чоловік не може доїхати додому?
А подивіться, що зараз відбувається біля Адміністрації Президента. Раніше Кучму критикували, мовляв, паркани поробили... А який там зараз паркан стоїть?
Так ремонтні ж роботи...
Ага, ремонт... Це ж наш народ: посвариться з кумою за обніжок - буде йти до Президента. А навіщо тоді внизу чиновники, які повинні вирішувати ці питання? Вони ж отримують таку ж зарплату, як і губернатор.
До речі, як ви ставитеся до адміністративно-територіальної реформи. Якось Роман Безсмертний говорив, що пілотний проект, можливо, пройде в Київській області...
Не дай Бог. Для села – це страх господній. Та ніякій бабусі не вистачить її пенсії, щоб доїхати до райцентру, якщо він буде далі ще на 10 км.
А навіщо їхати, коли на те буде сільський голова?
Розумієте, реформи повинні відбуватися тільки в тому випадку, коли вони позитивно будуть діяти для людини. А якщо це чиясь забава, то потрібно вивчити, зробити опитування. Ми зекономимо три копійки, а втратимо безліч. Люди плачуть, це найперше питання, яке мені задають.
Так, можливо, ще не розібралися, як буде насправді, бо ж невідоме завжди лякає. Ви особисто вивчали проект адміністративно-територіальної реформи?
Так, вивчала, ще й тому, що задають багато запитань в селі. Будь-яка реформа має принести зручності, ця реформа їх не принесе селянам. Сьогодні готується лист від Селянської партії з проханням переглянути це питання. Ні, ні, і ще раз ні!
Тетяна Володимирівна, ваше ім’я згадується в зв’язку зі скандалом навколо зловживань у Міністерстві охорони здоров’я з реалізацією окулярів для ветеранів. Наближеними до вас вважають двох жінок, які проходять по цій справі, – головлікаря Київської обласної та Обухівської районної лікарень. Що ви знаєте про це? Чому їх пов’язують з вами?
З приводу Обухова, то це мій округ. Цю жінку звільнили з роботи тільки тому, що вона нібито близька до Засухи. Вона була двічі моєю довіреною особою на виборах. Потім стала головним лікарем тільки тому, що це дуже компетентна та поважна людина, спеціаліст своєї галузі. Зараз призначають нового головного лікаря. Мені розповідали, що цього чоловіка викликав пан губернатор і запитував, як у нього було зі старою владою. Лікар розповів йому, коли моя племінниця потрапила в аварію, то він їй робив дві операції, витяг з того світу, лікує, вчора був. Не знаю, чим закінчилося все, йому, здається дали випробувальний термін на місяць. А так, кого ж не візьми, – всі прихильники Засухи або мають якесь відношення (іронічно посміхається). Так він же майже десять років був губернатором. І що тепер? Вивезти всіх з Київської області та завезти нових?
Так і ці жінки – мотив один – працювати з Засухою.
А як ситуація з наданням у довгострокову оренду землі в Конча-Заспа Вадиму Авербуху? Ви знайомі з цим чоловіком?
Ні, я його не знаю. Прізвища такого не чула. Може, Анатолій Андрійович знає, але я ні.
У кожного з вас є такі знайомі, про яких не знає інший?
Так. У нас є загальні друзі, а по роботі, може, цей чоловік до нього і приходив. Я ж весь час біля нього не була. А дома ми не обговорюємо робочих питань. Ніколи. Правда, говорили, коли бувало Президент на нього накричить.
Часто кричав Президент на вашого чоловіка?
Так, він отримував від нього, і дуже часто.
Бувало, що розповідав про якісь приємні моменти по роботі, які йому сподобалися, наприклад, зустріч з олімпійцями. Ми дуже стомлюємося, тому у нас правило – вдома ні слова про роботу. Та й тоді ми взагалі нічого не говорили, прибігли-розбіглися. Він ще в мене такий забобонний: якщо я зранку потрапляла йому на очі, то він вже говорив, що йому не пощастить, бо жінку побачив. Так ми тікали рано один від одного, щоб не побачитися. А ввечері, то він прийде – я сплю, то я прийду – він вже спить. Так що говорити особливо й часу не було.
„Занадто багато сьогоднішніх політиків просяться до Леоніда Даниловича на прийом”
Насправді, дивно чути, що Леонід Данилович міг накричати на вашого чоловіка. Вся ж країна знає, що ваші сім’ї дружать.
Так, дружимо. Вони позавчора приїздили до нас, я їх повела до нашого лісу з квітучих акацій, а ми заїжджали до них минулого тижня на 50-ту річницю діяльності Леоніда Даниловича в космічній галузі. Він зателефонував, запросив нас, ми заїхали з квітами, просто привітати. Леонід Данилович довго розповідав, які великі люди були з ним, довіряли йому, він вже в 28 років приймав сам рішення на полігоні. Раніше ми зовсім не говорили про Леоніда Даниловича, щоб не скомпрометувати його. Він же Президент, а я взагалі боялася десь щось не те сказати.
Підтримуємо один одного, бо зараз можна написати такий лозунг сьогоднішнього дня: “Здай свого близького, щоб отримати посаду”.
Як зараз почувається Леонід Данилович? Чим займається?
Виглядає дуже добре. Як і завжди, ходить на спорт, займається своїм Фондом. Нещодавно ми разом їздили в Чернігівську область на його батьківщину в Чайкіно. Заїжджали в інтернат, він подарував автобуси і солодощі дітям. Потім поїхали на могилу до його мами, він зустрічався з односельчанами. Вони його дуже підтримують.
Хто з політиків, крім вашої родини, зараз близько спілкується з Леонідом Кучмою?
Дуже багато людей. Приїздять, зустрічаються. Практично всі, хто з ними раніше працював. Навіть сьогоднішні політики йдуть, телефонують. Домашнє життя його вирує, як і раніше. Коли ми сідали за стіл обідати чи вечеряти, він кожні п’ять хвилин бігав до телефону. Так і тепер. Я йому говорю: “Леонід Данилович. Мені здається, що зараз ще більше людей хочуть почути вашу думку”. Приходять просто порадитися. А команда, яка з ним ішла, всі поруч. Я кажу, що занадто багато сьогоднішніх політиків просяться до нього на прийом, приходять за порадою.
Як можна викидати з обойми таку людину, яка правила 10 років, зі своїми недоліками і перевагами, але ж багато зроблено. Його потрібно кожного дня запитувати, а що там чи тут зробити, а не говорити, що ми там заберемо одного охоронця. Та він ніколи не був прихильником комфорту. Він настільки простий чоловік, його посада не зіпсувала. Я порівнюю його часів президентства й зараз – це та ж людина.
Чи переживає зараз Леонід Данилович з приводу тих чи інших дій нової влади?
Дуже переживає й болісно сприймає все. Вголос підказує сам собі чи тим, хто до нього приходить, як зробити так, щоб уникнути тих помилок.
Віктор Ющенко теж телефонує за порадою?
Ми намагаємося взагалі на політичні теми не говорити. Навіщо сипати сіль на рану. Ми обходимо ці питання. Те, що бачу, вам сказала, а те, чого не бачила - не скажу. Я ніколи нічого не випитувала. За 10 років нашої дружби ми ні про політику не заговорили, ні, не дай Боже, про якісь особисті питання до нього не зверталися. Він до своїх близьких ставиться так, як то кажуть, щоб інші не зазіхали. Можливо, до мене, як до жінки, трішки лояльно відносився (сміється), а Анатолій Андрійович отримував від нього через раз.
А у вашого чоловіка з Леонідом Даниловичем є спільне хобі?
Так, вони дуже часто грають в більярд. Анатолій Андрійович завжди програє, бо Леонід Данилович краще грає.
А якби було навпаки, піддавався б?
Піддавався б, бо зрозуміло, що хочеться приємно зробити. Дуже люблять поговорити по роботі. Можуть разом читати. Буває, що приїздимо до них, а вони вже підготували якісь вирізки з газет, які б нам були цікаві. Людмила Миколаївна взагалі читає дуже багато, спить лише дві-три години на добу. Я називаю її ходячою енциклопедією, тому що скільки читає вона, ніхто взагалі мабуть стільки не читає. Вона знає, що в мене мало часу, тому одразу говорить: “Таня, ось книга, де закладка, прочитай дві сторінки”. І це справді цікаво та корисно. Буває, телефонує та радить почитати те чи інше. Хороші люди.
Я завжди кажу, що це був останній Президент від народу, бо він ішов без нікого, без нічого, просто з підтримкою одних людей і все. Так трапилося, що він міг сам когось звільнить чи поставить. Він не від кого не був залежний, тому йому добре працювалося. Хоч і тяжко, як для однієї людини.
У них дуже хороша і міцна сім’я. Донька їх так любить, внук... Все, чому я навчилася стосовно сім’ї, - тільки в них. Один лише фрагмент: якщо хтось вночі приїздить з відрядження – Людмила Миколаївна чи Леонід Данилович – вся сім’я чекає та обов’язково зустрічає з квітами. Ми колись разом були в Криму. Якось вночі ми зібралися спати, а Андрій мені говорить, що дідуля приїздить, то я разом з Романом – вони дружать – теж піду. Я давай розпитувати, виявилось, що так вони зустрічають один одного. Як кажуть, проводжають, як останній раз, а зустрічають, як вперше. Настільки дружна та сильна сім’я.
Ви пам’ятаєте, як починалася ваша дружба?
Так, пам’ятаю. Леонід Данилович був ще прем’єр-міністром, а я тільки стала головою колгоспу. Він приїздив до нас дивитися копку цукрових буряків, а в ті часи в мене був найкращий врожай, ми вже тоді мали іноземний комбайн, коли в Україні ніхто ще його не купив. Так ми і познайомилися. Другий візит був, коли він вже став президентом. Він тоді, до речі, запитав, а мої мухи, він же знав, що їх завжди на фермі багато. Я йому розповіла про свою технологію.
А коли Анатолій Андрійович став губернатором, то їздив з Людмилою Миколаївною по дитячих будинках. Потім і мене з нею познайомив. Спершу, ми з Людмилою Миколаївною подружилися, а потім, мабуть, долею так було визначено. Я настільки ціную цю дружбу, навчилася в них багато чому та й тепер учусь. Вдома в мене у всіх кабінетах висить портрет Президента Леоніда Кучми. Є один великий портрет, який буде висіти, доки я буду жити. Ми дуже любимо їх. Знаєте, кажемо на них, як їхній онук Роман, – дідуля та бабуля. Правда, коли Леонід Данилович був Президентом так називала, коли його не було, а зараз телефоную, то так прямо і кажу: “Добрий день, дідуля”.
Зараз говорять, що епоха Кучми закінчилась. Для вас теж?
Ні, що ви. Вона і для держави не закінчилась. Те, що він зробив, нікуди не зникне. Дай Боже, щоб кожен з президентів ще стільки зробив.
Свого часу ви дружили також із сім’єю Івана Плюща. Чи можна вважати його тією людиною, через яку ви наводите контакти з новою владою?
Ні. Іван Степанович не той чоловік, щоб через нього якісь налагоджувати стосунки. Були мотиви, з яких ми розійшлися. Легко розійшлися, можете собі уявити, але це суто політичні питання.
І яким же чином політика роз’єднала вас?
Секрет сім’ї. Нашої і його.
„Мене потрібно або любити, або ненавидіти. Третього не дано”
В Київській області кілька років поспіль ходить стільки чуток та жахливих історій про клан Засух. Чому сформувався такий негативний імідж?
Справа в тому, що завжди боролися із Засухою, не зі мною. Нікому не вигідний був розумний, молодий чоловік. Всі його побоювалися в першу чергу, як сильного політика. А я весь час була біля нього. Щоб його зачепити, починали з мене, а відлуння йшло до нього. Навіть сьогодні говорять, мовляв, то я кудись поїхала, то я нібито розбилась, то когось переїхала, то ще щось. Ну, таку мене намалювали, ледь не чорта з рогами. Чому, й сама не знаю. Хто до мене вперше їде, то лякається спершу, а потім дивується, що нормальна жінка. Я ніколи не була злою, але завжди дуже вимогливою, тому що дисципліна – перш за все. Я ніколи б не досягла таких результатів, якби була якоюсь амебою. Такий вже в мене стиль роботи.
Анатолій Андрійович взагалі добрий до нестями чоловік. Із його заступників ніхто ніколи не скаже, що він хоч раз підвищив голос. Але його боялися і поважали. Мене, наприклад, потрібно або любити, або ненавидіти. Як кажуть, третього не дано. Зараз зі мною по партії працює його заступник, глав райдержадміністрацій та секретарів позабирала. Всі, хто були біля мого Засухи, зараз зі мною.
Ваш чоловік поки не збирається зайнятися партійними справами, щоб пройти разом з вами в наступний парламент?
(сміється) Поки що ні. Він ніколи не визнавав те, що роблю я, хоча й ніколи не перечив. Запитував, навіщо воно тобі, але не більше.
Ви маєте намір покращити якось свій імідж перед парламентськими виборами?
Це тільки з “верхівки” формують та поширюють поганий імідж, а “в низах”, дай Боже, щоб кожного губернатора так любили прості люди, як Засуху. Якби сьогодні відбулися вибори, то за мене віддали б стільки ж голосів, як першого і другого разу. До речі, я ввійшла в десятку народних депутатів, які набрали найбільше голосів. Стільки зроблено цим кланом Засух у Київській області, що ми сьогодні не боїмося ні до кого йти. Я сама в кожне село поїду і розповім про це.
Великого резонансу набула справа щодо фальсифікації голосів на Київщині під час президентських виборів та вашу причетність до цього. Але, як бачимо, кримінальну справу досі не порушено. До вас були якісь питання з цього приводу від органів прокуратури?
Жодного разу не викликали ні Анатолія Андрійовича, ні мене. Знаєте, якби була фальсифікація, то в Київські області переміг би не Ющенко, а Янукович. А так, переміг той, за кого насправді проголосували.
А нарозповідали, як я їздила по своєму округу. Та в мене було кілька зустрічей у своєму районі, а написали, що я там когось десь щось...
Так, погрожували якійсь жінці спалити хату...
Та це видумка. Я в тому селі ніколи не була. По-перше, мені вже був не цікавий ні один, ні інший кандидат. Я була довіреною особою по Київській області Президента попередніх виборів, тоді я об’їжджала всіх, агітувала. Ми тоді дуже гарно вибори зробили, і ніхто нічого не говорив, мовляв, я якісь методи свої застосовувала.
Нас з чоловіком, до речі, критикував Леонід Данилович, що ми погано працюємо.
Леонід Данилович вимагав від вас певну кількість голосів за Януковича?
Ні. Ми взагалі про вибори не говорили. І хоча його там в чомусь звинувачували, мені здається, що йому було однаково. Янукович, можливо, на якомусь етапі був провладний. Якби Президент був за Януковича, то він Віктор Федорович ніколи б не сказав те, що він сказав про Леоніда Даниловича. Так, як вів Президент себе перед виборами, то це тільки Леонід Данилович міг так вчинити. Ніхто більше, я переконана.
Рішення не застосовувати зброю проти Майдану належало Леоніду Кучмі?
Так, це було тільки його рішення. Я відповідаю за свої слова.
Ви не боїтеся, що тільки-но активізується парламентська кампанія, ваші конкуренти викинуть проти вас компромат?
Вже стільки викинуто (сміється). Ну, буде трішки більше. Всяка реклама для мне є рекламою. Я досі вдячна “Сільським вістям”, що завдяки їхній “рекламі” про мене хоч дізналися. Чим більше будуть говорити, тим більше знатимуть.
Як політику, вам ближче законодавча чи виконавча влада? Де в майбутньому ви б хотіли бути? Яку політичну мету ви переслідуєте?
На мене інколи кажуть “бульдозер”, але я в житті ніколи не ставила цілі. Коли я була зоотехніком, в 23 чи 24 роки, зима, їду якось на роботу на “Москвичу”, холодно, я в валянках. Рано, все село спить. Я кажу: “Господи, ну за що ти мене так? Якщо випробування – я готова пройти, якщо покарання – за що?” І так кожного разу йде на мене навала ця. Кожного разу мені потрібно проходити якісь випробування. Ніколи не було такого, щоб я пройшла спокійно. Навіть з тією ж партією. Не секрет, що можна заплатити гроші, піти в якусь партію та сидіти там. Так ні, і це мені треба пройти.
Я не прихильник законодавчої влади, мені більше подобається господарська робота.
Наприклад, бути аграрним міністром?
Уявіть собі, стільки років дружити з Президентом, та якби я хотіла стати міністром... (сміється)
І все-таки, яка посада чи пост вам потрібні?
Потрібно виграти на виборах. Я хочу зробити так, щоб завтрашнє село було агрофірмою “Світанок”. Ви навіть не уявляєте, наскільки це елементарно. Не треба високопарних слів, а потрібно налаштувати все на робочий лад. Я їду в село кожного дня, розмовляю з людьми, бо якщо сидіти весь час у Верховній Раді, політика настільки засмоктує, що потім нічого не можеш зробити не від того, що не хочеш, а від того, що ти відстав від сьогоднішнього дня на селі. Якось Анатолій Кінах прийшов до комітету, запропонував за тиждень проаналізувати ситуацію з паливо-мастильними матеріалами під час весняно-польових робіт. І це в час, коли посівна вже була в розпалі.
В цьому році багато господарств не посіяли. Я їду в регіон, запитую, чому не посіяли, а вони мені: „А чим ми будемо збирати?” Катастрофа в сільському господарстві.
Але ж уряд запевняє, що все добре, посівна завершилася в рекордні терміни, 37 млн. тонн зерна планує зібрати...
Які 37 млн.? Запам’ятайте цифру 25. Але не забувайте, що 6-7 млн. тонн залишилося з минулого року.
|
