|
Версия для печати
Серед жителів наметового містечка — хоча і молоді, але вже колишні держслужбовці. Рік тому по закінченні вищого навчального закладу вони вступили на службу до держави. Сьогодні вони державі не потрібні, бо підтримували на президентських виборах «не того».
Режим дня жителів наметового містечка здається на перший погляд розміреним і спокійним. Таке враження, що турбує хлопців хіба що сонце та дощ. Останній і справді додав чимало клопоту, змусивши не одну годину вибирати з наметів воду та сушити спальні мішки. Однак, як у відомій пісні: «В буре лишь крепче руки... гораздо трудней выдержать полный штиль...».
Чим більше днів живе містечко, тим твердішим стає переконання, що місцева влада не розраховувала на довге життя пікетувальників. Очевидно, дозвіл на проведення пікету давався із коментарями, на кшталт «хай пару днів хлопці розважаться...». Навряд чи місцеві чиновники думали, що хлопці поставляться до акції серйозно і відповідально.
На жаль, ідеологічні переконання багатьох із нас чи навіть тільки думки про переконання інших обмежуються двома-трьома десятками гривень за добу (хтось, правда, ставить планку аж до шістдесяти). Чомусь переважна більшість не сумнівається в тому, що пікетувати «на халяву» ніхто не буде. Але якщо є правило, то мусять бути і винятки.
Хлопці на площі Народній — це виняток, хто б що не думав...
Спокій і розслабленість пікетувальників насправді є результатом чітко розписаних правил, виконувати які зобов’язані всі. В іншому випадку — можна збирати речі і насолоджуватися телепередачами в домашній обстановці. Підйом, харчування, чергові, прибирання території, забезпечення водою і так далі, і тому подібне. Як зауважив Андрій Поляк, комендант наметового містечка, тепер він точно знає, що до помаранчевих подій готувалися не один місяць. «Ми три доби не спали, аби встигнути зібрати намети, спальні мішки, посуд і все інше, необхідне для проживання в наметах, — розповідає Андрій. — Та й то претензії до організації містечка виникали щодня. Дощ, вітер, світло і навіть комахи вносили свої корективи і ми щодня щось доробляли».
Серед жителів наметового містечка — хоча і молоді, але вже колишні держслужбовці. Рік тому по закінченні вищого навчального закладу вони вступили на службу до держави. Сьогодні вони державі не потрібні, бо підтримували на президентських виборах «не того».
А ще серед пікетувальників — студенти. Благо, розпочалася сесія, тож проблем із відвідуванням занять нема. До іспитів багато з них готується на площі. Перед екзаменом хлопці обов’язково ночують вдома, а після — знову в намети, до друзів, до однодумців. Чи мають проблеми з викладачами? Кажуть, що нема жодних: визначальним же є результат відповіді на питання екзаменаційного квитка, а не політичні уподобання. Хоча остання фраза викликає гірку посмішку. Сумніватися в неупередженому ставленні до пікетувальників (про елементарну повагу до політичного вибору уже навіть не йдеться) змушує чимало фактів.
Ось, до прикладу, прес-служба студентської ради та студентського профкому Закарпатського держуніверситету (колишній УжДІІЕП) про всяк випадок розповсюдила заяву, в якій поспішила відмежуватися від своїх студентів, заявивши, що «наших» на площі нема та закликавши організаторів пікетування «ідеологічно не розбещувати дітей». Хлопці із наметового містечка вирішили поцікавитися у голови студради ЗакДУ Катерини Маркуш, що спонукало студентську раду до написання такої заяви. Однак Катерина здивовано відзначила, що вперше чує про цю заяву і особисто їй не відомо, аби студентська рада висловлювалася з цього приводу. Утім, тих, хто щиро підтримує хлопців, набагато більше.
«Революція продовжується?», — питається, підходячи до хлопців, якийсь чоловік, щиро посміхаючись та вітаючись за руку з кожним із них. І вже серйозно: бачив я по телевізору, що було в лікарні, не доведи Господи, бути при такому...
Чоловік ще кілька хвилин поговорив з хлопцями, почитав газету «Світогляд», спитався, чи можна взяти один примірник «Соціал-демократа» і, побажавши успіху, пішов у справах.
Щодня до пікетувальників навідується хтось із керівництва обласного комітету партії. Особливі ж слова вдячності заслуговують секретарі Ужгородського міськкому СДПУ(О) С.Машталір та Ужгородського райкому партії Ю.Лесьо. Вони для хлопців — головні організатори, ідейні натхненники та генератори ідей. Частими гостями наметового містечка були народні депутати від фракції СДПУ(О), котрі цими днями перебували в Ужгороді, Ігор Шурма, Володимир Воюш, Єфим Фікс та Тамара Прошкуратова. Вони довго спілкувалися з пікетувальниками.
Під час однієї такої розмови із Т.Прошкуратовою нардепам зателефонували колеги із парламенту і повідомили, що 277-ма голосами прийнято рішення звернутися до Генпрокурора відносно справи Івана Різака. Це було 17 травня.
А 21-ого хлопці мовчки вислуховували Сергія Машталіра, котрий розповідав про вечірні події в кардіологічному центрі, свідком яких був сам. Вони однозначно обурили всіх жителів наметового містечка. Але, як підкреслив комендант містечка А.Поляк, «ще більше переконали людей у правильності обраного ними шляху. Для себе хлопці вирішили: підтримуватимуть Івана Різака, скільки буде потрібно».
«Після того, що було в кардіоцентрі, ми ще більше згуртувалися»,
— каже Ерік Глоба. А Женя Корчагін додає: «Ми розуміємо, що влада просто усуває конкурентів на майбутніх виборах. Але нас це не страшить, скоріш загартовує». Із ним погоджується Костя Куцов, Вадим Матіко, Віталій Брошняк, Юрій Гуга, Ростислав Михалевич.
Сказати, що проблем у хлопців нема, було б дуже самовпевнено. Ось і нинішній тиждень розпочався із конфлікту: представники ужгородської влади, хоча і дуже коректно, але попросили хлопців «піти з площі». А трохи раніше із прес-служби обласної організації УСДМ — організатора проведення безстрокового пікетування та наметового містечка в Ужгороді — повідомили, що з початку створення наметового містечка було декілька спроб провокаційних дій з боку невідомих осіб з погрозами до мешканців містечка. Крім того, за повідомленнями прес-служби, було відомо, що проводиться робота по залученню людей з метою знищення наметового містечка. Правління ЗОГО УСДМ звернулося до УМВС у Закарпатській області прийняти до уваги інформацію, забезпечити охорону громадського порядку та недопущення протиправних дій. До сьогодні таких дій, на щастя, зафіксовано не було. Сподіваємося, їх не буде і далі.
Наскільки вистачить хлопців? Питання риторичне. Кажуть:
«Нашої рішучості вистачить на багатьох і на довгий час. Іване Михайловичу, ми з Вами!».
|
