Rated by MyTOP
Антология политических репрессий - Нарушение прав человека в Украине

Версия для печати

Виступ Народного депутата Кравчука Л.М.

„Погодьтесь, не можна назвати державу демократичною, а її вождів демократами, якщо в країні переслідують людей за їх погляди, кидають у в`язниці, б`ють політичних опонентів, не церемонячись із народними депутатами, звільняють з посад тисячі працівників лише за те, що вони працювали при Кучмі”.

ВИТЯГ ІЗ СТЕНОГРАМИ, ЗАСІДАННЯ СОРОК ДРУГЕ, Сесійний зал Верховної Ради України, 1 червня 2005 року, 12:55:15,

01.06.05

Шановні народні депутати, шановний пане Голово, починаючи з 94 року в цій залі ми постійно слухаємо такі прикрі проблеми, як побиття народних депутатів, порушення прав і свобод людини, порушення Конституції і Законів. І це не випадково, тому що частина залу депутатів підтримує той порядок, який був до цього і цього не підтримую, а зараз частина депутатів підтримує той порядок, який встановлюється сьогодні в Україні.

Я хочу сказати, що влада Президента Кучми не витримала екзамен на демократію і влада Віктора Ющенко не витримує екзамен на демократію. Це є реальний факт. Тому що влада змінюється, як правильно казали депутати, а справи залишаються ті ж. Мені не доводилося ще захищати, проголошену на весь світ демократію від нової демократичної влади. Погодьтесь, не можна назвати державу демократичною, а її вождів демократами, якщо в країні переслідують людей за їх погляди, кидають у в`язниці, б`ють політичних опонентів, не церемонячись із народними депутатами, звільняють з посад тисячі працівників лише за те, що вони працювали при Кучмі. Як військові зведення з фронтів Великої Вітчизняної війни з телеекранів називаються прізвища людей, які запрошуються на зустрічі слідчими, встановлюються черги на допити, у суспільстві створюється обстановка політичного психозу. І цього не помічає нова влада, скоріше не хоче помічати. Такі дії є всі підстави назвати, кваліфікувати як політичні репресії. Під загрозою знаходиться спокій і злагода у суспільстві, що було одним з найбільших досягнень України.

Взявши влади, нинішні керманичі, які йшли на вибори під гаслами консолідації та єднання суспільства і звинувачували своїх опонентів розкольництві, сьогодні тільки це і роблять, що поглиблюють суспільний розкол, створюють нові точки напруження. Потрібну, так потрібну боротьбу з корупцією і злочинністю перетворюють у політично-кримінальні шоу, іміджеві вистави. При всьому цьому корупція і хабарництво процвітає з новою силою і на всіх рівнях.

У політиці акцент робиться не на суспільній злагоді, а на пошуках ворогів, іде буквально цькування СДПУ(о) і Партії регіонів, на всю силу діє відомий принцип "хто не з нами, той проти нас". Моральним злочинцем вже вважається той, хто голосував за Януковича. У промовах Президента все ряснішають слова "ворог", "злочинець", "злодій... без суду. Кажуть, мудрість полягає у тому, щоб з ворога зробити друга, а для того, щоб з друга зробити ворога мудрості не потрібно.

Нова влада фактично перекреслює все, що було до неї, заперечує саму імовірність існування будь-якого позитиву до так званої помаранчевої революції. Прикро, але факт держава поступово перетворюється на інструмент політичної сваволі і дрейфує до встановлення режиму, де все буде вирішувати одна особа або група осіб, об`єднаних інтересами родинно-бізнесового клану.

Президент України і його команда не витримують іспиту на здатність організувати ефективне управління країною. А суспільство тривожно вичікує, все сподівається, все вірить, може щось відбудеться на краще. А що ж ми маємо сьогодні? Замість зростання виробництва, валового національного продукту падіння росту його темпів, маємо ознаки економічної кризи, з якої так важко виходили.

Замість ефективною влади, де працює єдина команда професіоналів, маємо відсутність продуманої стратегії розвитку країни, публічні шоу-конфлікти на владному олімпі, які викликають багато роздумів, сіють нудьгу і безнадійність. А Президент аморальні вчинки членів команди навіть бачить і чути не хоче, чим породжує обстановку вседозволеності посадових осіб. Відповідні наслідки уже є.

Замість дотримання Конституції і законів відбувається їх порушення за принципом революційної доцільності. Правовий нігілізм стає визначальним у діяльності посадовців. Замість суспільного діалогу влади з опозицією маємо політичне переслідування опозиції, залякування її лідерів, приниження честі і гідності людей, які не заслужили цього.

Хочу нагадати шановним представникам нової влади, що революції, як відомо, пожирають не тільки ворогів, а і своїх дітей. Варто подумати, бо це досвід історії всіх революцій. Можна пояснити ненависть до СДПУ(о) або партії Регіонів з боку Президента і інших, може є і підстави. Але не можна зрозуміти, чому глава держави не здатний перебороти її в собі в своєму оточенні. Хіба не про це сьогодні свідчать виступи наших опонентів. Скажіть, будь ласка, чи може демократично правити державою людина, переповнена ненавистю до своїх опонентів. Відповідаю, ні.

Замість розвитку демократії в управлінню державою набирає обертів тенденція до одноосібної влади. Є всі підстави говорити про бажання відкинути політичну реформу. Якщо у Кучми такі тенденції почали активно розвиватися під час другого терміну перебування на президентській посаді, то у Віктора Андрійовича з перших місяців. Що ж чекає Україну? Де та демократія, яка проголошена на Майдані. А те, що сталося в ніч з 20 на 21 травня, коли з лікарні було просто силою вивезено Івана Різака, коли були побиті народні депутати, яскраво демонструє методи, якими нова влада бореться із злочинністю, не гребує у цій боротьбі з усіма, в тому числі і народними депутатами, які не мають ніякої в цьому вини.

Згоден, не можна прикриватися від закону політичними опануваннями, Однак переконаний, неприпустимо прикривати законом розправу над політичними опонентами. Правосуддя працює за вибірковим принципом: одних випускають за найвищим дзвінком, інших арештовують під дуже сумнівними приводами. Замість "Закон єдиний для всіх" спрацьовує правило "Друзям все, ворогам - трішечки відкоректований високими порадами закон". У такій ситуації закон стає не інструментом правосуддя, а політичним інструментом розправи з неугодними. При цьому політичну вмотивованість 18 тис. відставок ніхто не заперечує. Навпаки, кажуть, що це тільки початок, бо всього чиновників 200 тисяч.

На запитання: чому погано ідуть справи у відомстві чи регіоні? Керівники рапортують: ще не всіх чиновників старої влади вичистили. Але є закон про службовців, який вимагає вмотивованих дій влади. Та хто на це звертає увагу? Ніхто. Тому що є бажання вичистити всіх і привести до влади інших. Я не заперечує, аби ці інші вміли правити. От цього немає.

Згідно з Конституцією після президентських виборів новий глава держави перепризначає членів уряду, глав обласних та районних адміністрацій, тобто кілька сотень чиновників. Звільнені ж тисячі! Ніколи нічого подібного в Україні не було. Це називається політичною чисткою.

Та треба усвідомити ще одне, що 18 тис. - не просто статистика. За нею стоять долі конкретних людей, їхніх родин. Хіба можна виправдати звільнення ректорів інститутів та університетів, директорів шкіл та училищ, а іноді головних лікарів медичних закладів? Нещодавно пройшла інформація: в одній школі волинського села міліція вчительку взяла прямо на уроці, на очах учнів за те тільки, що ця вчителька була на боці Януковича коли йшли президентські вибори.

В Закарпатській області нещодавно наклала на себе руки в великогайовецький сільський голова Олена Якубинська. Вона не витримала психологічного тиску з боку нової влади лише за те, що на території сільради більшість голосів одержав її супротивник.

А візьміть, хіба не яскравий приклад політичної метушні навколо футбольного клубу "Динамо", в яку включилися високі чиновники, суди? І яка причина? Господарі клубу не ті.

А хіба немає інших проблем у влади сьогодні? А хіба не успішний клуб Київське "Динамо"? Та хто на це звертає увагу!

А хіба клуб не є візитною карткою України в світі або він уже не в Європі, до якої нам ще дуже далеко і далеко йти?

Прошу не сприймати ці мої слова як емоції, критикувати помилки тільки нинішньої влади. Кажуть, 100 днів мало, щоб робити висновки. Згоден. Але чому цих днів вистачило так багато, щоб натворити стільки помилок, стільки глупства? Чому немає єдиної точки зору на важливе питання? В цій залі ця частина народних депутатів переконувала мене, який я був переконаний, що не можна голосувати за ратифікацію ЄЕП. Я й без них знав, що не можна. Я знав, що коли на Майдані говорили, що ЄЕП - це зрада, я знав про це. Я не голосував.

Але коли сьогодні Президент і Прем`єр кажуть, що це стратегічна лінія України, я хочу сказати, шановні друзі, навчіться хоч дипломатично сповзати з теми! Ви і цього не здатні зробити! Значить, Кучма, який вносив пропозицію про ЄЕП, зрадник, а якщо інше прізвище - то вже національний герой. Я був і залишаюся прихильником того, що Україна має бути незалежною. Я за час свого президентства не підписав жодного документа, який поставив би Україну під загрозу. Сьогодні це робиться.

Шановні друзі, аби я знав у 1991 році, що буде так, як є, що в залі будуть зневажати один одного народні депутати, що президенти будуть думати тільки про своє: де сидіти і який кабінет як оздобити і в який палац перейти, - що замість демократії буде свавілля, я б не підписав Біловезької угоди, я б скоріше відрізав ... це, до речі, до того, що тут стояв Президент Ющенко і казав: "Я готовий подати руку кожному керівникові фракцій, кожному депутатові". Де ця рука, Вікторе Андрійовичу? Де вона простерлася? Чи, може, ви забули сказати одну фразу, добавити: "Подам руку тому, хто буде служити мені, а, ще краще, прислужувати". Дякую.

старт

Бюллетень
СДПУ(О)

АРХИВ

2006
март
февраль
январь

2005
декабрь
ноябрь
октябрь
сентябрь
август
июль
июнь
май
апрель
март
февраль
январь

2004
декабрь

 
на стартовую     наверх