|
Версия для печати
В Ужгороді на минулому тижні трапився показовий інцидент. У ньому немає «хороших». Усі його учісники тією чи іншою мірою погані. Саме так — погані.
Суть події така: у госпіталі на лікуванні перебував Іван Різак, колишній губернатор Закарпаття, активний член провладної і всесильної колись СДЛУ(о). У госпіталь Різак потрапив уже після того, як слідчі органи заявили про намір узяти екс-губернатора під варту у зв'язку з низкою багатообіцяючих кримінальних справ. Намагаючись хоча б на якийсь час захистити Різака від неприємної процедури конвоювання у слідчий ізолятор, в ужгородському госпіталі з'явилося ще декілька народних депутатів; від фракції СДПУ(о). А другий номер партійного списку есдеків Тамара Прошкуратова прикувала себе наручниками до (майбутнього в'язня СІЗО. Вражаюча, одначе, картинка. У подібному "режимі очікування» герої майбутньої міліційної драми знаходиться декілька годин. Перш ніж перейти до опису подальших подій, вкажемо, що СДПУ(о) сьогодні недуже викликає співчуття у наших співвітчизників. Партія, звичайно, настирливо продовжує вважати себе опозиційною, але пам'ять народна навряд чи може виявитися такою вже короткою, щоб забути численні гріхи есдеків і тому має минути якийсь час, а можливо, повинен повністю обновитися управлінський апарат партії, перш ніж громадськість почне сприймати її як більш-менш серйозну опозиційну силу. Чи все-таки їм простіше взагалі зникнути з політичної карти України?
Що стосується Івана Різака, то екс-губернатор обов'язково повинен відповісти на низку принципових питань слідчих. І його арешт не є «політичною репресією». Потрібні показові процеси над людьми, які явно зловживали своїм службовим становищем і чомусь вважали, що ніколи не читатимуть на ніч Кримінальний кодекс України. Різак — один із найкрасномовніших прикладів того, як низько може впасти людина, розбещена абсолютною владою. Хай і на місцевому рівні.
На жаль, показовий процес може і не відбутись і все тому, що МВС продовжує практикувати нецивілізовані методи доводження з власними громадянами. Повернемося до подій в Ужгороді, Опівночі до приміщення госпіталю, де перебував Різак зі своїми партійними товаришами, увірвалися працівники міліційного спецпідрозділу «Сокіл» і безсоромно почали лупцювати народних депутата. Більше від усіх дісталося, звичайно, емоційному Нестору Шуфричу і прикованій Тамарі Прошкуратовій. Биття відбувалося при включених телевізійних камерах. Поведінка спецзагону міліції, їх метод конвоювання, час, вибраний для операції — все це нагадало найпохмуріші часи правління Леоніда Даниловича Кучми. Чому ж це повторюється? Чому міліція дозволяє собі застосовувати силу там, де у цьому немає необхідності? Чи тільки за звичкою? Забудемо прізвища тих негатив них фігурантів (Різак і компанія), які потрапили під міліційне свавілля. Сьогодні це не так важливо. І не треба вести дискусію про те, що члени СДПУ(о) заслужили на подібне поводження, адже саме вони зовсім нещодавно посилено насаджували нам цю варварську культуру. Але хіба революції робляться для того, щоб уподібнюватися невихованим попередникам? Хіба міліція і сьогодні повинна мати карт-бланш на подібні спецоперації? Якщо так, то ми навряд чи живемо у новій Україні. Тим більше, що вже після інциденту Управління зв'язків із громадськістю МВС розповсюдило традиційне повідомлення про те, що... все відбувалося у рамках закону, із суворим дотриманням процедурних норм і т.д. і т.п.
Ще раз запитаємо: а що в нас у країні змінилося після Помаранча-2004? Телекамера фіксує агресивну поведінку "Сокола», але «нас запевняють, що все робиться коректно. Кучмізм із його кровожерливістю і беззаконням, судячи з усього, не хоче нас випускати зі своїх чіпких пазурів, І якщо ми дозволимо міліції поводитися так само по відношенню до будь-кого, нічого і ніколи у нас не зміниться. Вони — силовики — залишаться всесильними і поза законам. І ніякої правди ми більше у цій країні не знайдемо. Не биття есдеків страшне (що по родили, те й отримали). Страшне - повсякденне беззаконня "ментів». Навіть не міліції, а саме «ментів». нам терміново треба вчитися жити згідно закону...
|
