|
Версия для печати
Директор Кіностудії ім. О. Довженка Віктор Приходько оскаржуватиме наказ про своє звільнення у суді.
У минулу середу на парламентських слуханнях з питань культури звільнення двох керівників державних національних закладів — Віктора Приходька, директора Кіностудії імені Довженка, і Михайла Рєзніковича, художнього керівника і директора Театру імені Лесі Українки — були розіграні з блискавичністю і секретністю хорошої спецоперації. Печерський суд Києва в суботу вже поновив на роботі Михайла Рєзніковича, а юристи Віктора Приходька подали в суд усі потрібні документи на оскарження наказу міністра.
Поки в. о. директора студії, за наказом, виконує начальник виробництва Олена Матяш, Віктор Приходько офіційно на лікарняному, це такий загальновідомий виверт — поки ти бюлетениш, тебе не можуть звільнити з роботи. Правда, нинішні урядовці на такі правові дрібнички уваги не звертають — звільняють разом із лікарняними.
У бюро перепусток Кіностудії імені Довженка дівчина недовірливо перепитує: «А хіба Приходько на кіностудії? А ви домовлялися?» і передзвонює в офіс директора. Охоронець на вході в офісі приватної структури Віктора Приходька PRO-TV і секретарка так само суворо і доскіпливо перепитують, чи ми домовлялися про інтерв'ю, в приймальні якась легка нервова наелектризованість — ведучий «Прихованої камери» Сергій Сивохо подорожує Інтернетом, iнший телеперсонаж пікірується із секретаркою. Повний контраст із Віктором Приходьком — він абсолютно спокійний і в доброму гуморі.
— Пане Вiкторе, у вас дуже спокійний вигляд.
— Абсолютно. А чого мені нервувати?
— Як ви поясните своє звільнення?
— На міністерство культури здійснювали тиск давно, ще на попередній склад міністерства. Танюк вимагав мого звільнення з першого дня призначення мене на цю посаду, щоб посадити в це крісло свою людину — віддану і слухняну. Так як я не відданий Танюку і не слухняний, то я його ніколи не влаштовував і, слава Богу, ніколи не влаштовуватиму. А зараз, як мені розповідали, він наполягав у дуже агресивній формі, от Білозір і піддалася — не знаю, на тиск чи на погрози. Незаконність цього рішення навіть не викликає сумнівів. Мої юристи вже звернулися до суду, це рішення буде оскаржене в установленому порядку, тому що формулювання в наказі сміхотворне і не підлягає критиці. Юристи в них, у міністерстві, нікуди не годяться, до того ж вони дуже поспішали. Я вже розповідав цю смішну історію, яка відбувалася в присутності трьох журналістів: мені о дванадцятій годині дзвонили із міністерства і просили, щоб я за них проплатив рамки для картин, а о першій зателефонував заступник міністра і призначив зустріч на вулиці під світлофором, сказав, що йому треба віддати мені якісь папірці. І таким голосом, ніби в нього щось сталося, я поїхав, думав, йому треба допомогти. А він вручив мені ці папірці, сказав, отут розпишись і втік. Це було за 15 хвилин до початку слухань.
— Після парламентських слухань щодо кіно Оксана Білозір сказала, що будуть додаткові перевірки КРУ, податкової діяльності студії. Що показали ці перевірки?
— Перевірки були і до приїзду Білозір на студію, і після, вони тривали цілий рік, бо Танюк та інші наші «друзі» присилали перевірки безперервно. Тут були прокуратура, СБУ, Фонд держмайна, комісія з дорогоцінних металiв, якийсь відділ економічних злочинів, кого тут тільки не було — за рік ми нарахували близько 40 перевірок. Вони нічого не знайшли, як бачите, тому формулювання придумали дурнувате: те, що я не подав якийсь фінансовий план, — це очевидна нісенітниця.
Їм, мабуть, треба було підготувати грунт, тому вони мене закидали листами: чому не виконане держзамовлення? Тому що вони не проплатили, відповідь очевидна. Те, що було профінансовано по держзамовленню, ми виконали більше ніж на 100%, а коли фінансування припинилося, ми сподівалися, що його все ж таки відновлять, і продовжували знімати фільми за свій рахунок. Потім у міністерстві ще його просили не писати в листах, що фільми зупиняються «за відсутності фінансування». Однак у результаті всі фільми були зупинені. І друга історія. Нам виділяли 16 мільйонів гривень на придбання нової техніки, і от приходить лист із Міністерства культури: чому ви не ввели це обладнання в експлуатацію, це порушення законів. Це навіть не смішно, це не цинізм, а якась тупість. Чому не ввели? Тому що ви не проплатили, тому що із 16 мільйонів проплатили сiм, два мільйони віддали Поплавському, а решту просто не дали. З нашого боку все було нормально — ми зробили проекти, зробили держекспертизу через інститут, мінекономіки, через те ж Міністерство культури, в них є всі ці плани, а тепер вони кажуть: ми такого не знаємо, ви купили не те, ви купили запчастини. Як же не те, коли ви все це затверджували, підписували, частина вже лежить на студії. Скільки ви проплатили, стільки й прийшло. Важко коментувати, бо це маячня.
Держава в особі комісарів, які одягли будьонівки, махають шашками і вимагають керувати всіма процесами, мені здається, вчиняє не зовсім демократично і зовсім не по-ринковому. Примушувати здавати собі в оренду Палац культури за тою ціною, а не за іншою — якщо це комерційна організація, вибачте, вони вільні люди, з ними треба домовлятися, а не наказувати. Те ж саме наказувати селянам, по скільки їм продавати м'ясо. У даному випадку намагатися за допомогою шашки керувати культурою теж безглуздо і неправильно. Культурою не треба керувати, їй треба допомагати. Якщо ви зацікавлені, щоб у вас було більше танцювальних колективів, значить, профінансуйте, дайте гранти, а не видавайте укази — того зняти, того призначити, розповідати, якою ногою спочатку тупати, а якою потім. Це, на жаль, дуже схоже на післяреволюційне комісарство — розмахувати шашкою, всіх порубати в капусту, об'єднати всі кіностудії в одну. Усі кіностудії мають різну форму власності, я вже не кажу про географію — давайте прориємо метро до Одеси і будемо спілкуватися. Такі речі віддають хворобливістю. Це не компетентно і не демократично. Якщо ви вважаєте, що це ваша власність, а всі ми тут наймані раби, яких треба шикувати в стрункі ряди, одягати в роби, поміщати за колючий дрiт і називати це однією-єдиною кіностудією, це ваше право. А в мене є повне право — брати в цьому участь чи ні.
Виходить, що Міністерство культури — це на сьогодні міністерство скандалів, а не туризму. Якщо міфічний цар Мідас перетворював усе, до чого торкався, на золото, вони перетворюють усе на скандали. Причому там, де можна було вирішити полюбовно, у тому числі й зі мною. Можна було сказати: ми хочемо провести конкурс на посаду директора кіностудії, або ми хочемо зробити те, або ми хочемо посадити сюди таку людину. Та, будь ласка, давайте зробимо вашу людину заступником, зробимо перехідний період, я їй передам справи.
— Ви говорили про це з міністром культури?
— Ми зустрічалися ще після перших слухань із Оксаною Білозір, я говорив: якщо весь народ категорично проти, щоб я був директором, давайте вирішувати, як вийти з цієї ситуації, у вас є кандидатури? Давайте обговоримо. Вони сказали, що кандидатури нема, але запропонували: ви напишіть заяву про звільнення, ми вас зразу ж призначимо в. о., а потім почнемо думати. Для чого ж писати заяву, коли ви нічого не придумали? А потім мені юристи кажуть: у жодному разі цього не можна робити, як тільки ти в. о., значить уже розірвав контракт. Тобто вони мене обманом намагалися примусити звільнитися самостійно, фактично я майже погодився це зробити зi своєї наївності так само, як погодився зустрітися на вулиці з замміністра і підписати йому якийсь папірець, потім з'ясувалось, що це було повідомлення про звільнення. Коли намагаються на мене тиснути або обдурювати, я як упертий українець тут же стану на диби і буду боротися. Тому в суді я буду це рішення спростовувати і я гарантовано виграю, що мене звільнили незаконно. А після того як мене відновлять, буду вирішувати — що мені робити далі: чи йти з цієї кіностудії і працювати самостійно, що значно привабливіше, чи залишатися і працювати з цим міністерством далі. В усякому разі повірте, що запрошень на роботу у мене досить, і серед них є доволі неочікувані. Я не політична фігура і брати участь у цих політичних ігрищах не збираюсь.
Важливо для країни звільнити цю посаду, скажіть про це як рівний рівному, ми дорослі люди, і я не вважаю себе хлопчиком на побігеньках, якому можна на вулиці всунути папірець або пообіцяти цукерку за гарну поведінку.
— Якщо суд відновить вас на посаді , як ви будете працювати з тими ж державними чиновниками, з тими ж, врешті-решт, людьми?
— А я не впевнений, що я залишуся тут працювати. По-перше, у мене є досить несподівані пропозиції — і творчі, і менеджерські, і навіть політичні. Я ці півтора року працював не директором погано фінансованої державної кіностудії, а її менеджером і, вибачте, спонсором. Я витрачав свої власні гроші на її відновлення, які держава не давала. Це мій другий дім, тому я можу собі дозволити за власні гроші відремонтувати доріжки, покласти асфальт, посадити квіти замість смітників і повкручувати лампочки, просто для того, щоб мені не було соромно за таке становище, але масштабні інвестиції — тут треба мільйони — може собі дозволити і повинна це зробити держава. А тримати стару рухлядь та сараї і показувати, що тут колись було славне минуле, безглуздо, якщо це Музей імені Довженка — тоді інше питання.
На сайті Мінкульту написано щось на зразок того, що він не вказав джерела фінансування на наступний рік, бо сподівається на держзамовлення. А на що має сподіватися і жити держпідприємство? З міністерством спілкуватися дуже важко, значення більшості слів, якими оперують нормальні менеджери, вони не знають. Вони кажуть: а чому ви не залучаєте інвестиції на кіностудію? Хто може інвестувати державне підприємство? Як можна вкладати гроші у чужу власність? Ви можете проінвестувати ремонт ваших сусідів чи незнайомих вам людей у сусідньому будинку? І чому треба інвестувати державне підприємство? Можна інвестувати окремі проекти, але з міністерством цього знов-таки не виходить. І тому я ставлю сам собі питання: навіщо це мені потрібно — спілкуватися з людьми, які перебувають на такому рівні розуміння проблем?
Вони у вікно не виглядають і не знають, що там робиться. Кіно знімається без держави — багато й успішно. На сьогоднішній день у хіт-параді кіновиробників держава стоїть на 5-му, якщо не далі, місці.
— Продюсер із Голлівуду Пітер Борисів сказав, що, якщо навіть Кіностудію Довженка реконструювати, вона ніколи не буде сучасною і зручною, сюди не приїдуть знімати великi компанiї — вона стара, в центрі міста, для живого звуку надто шумно.
— Я не знаю такого продюсера — в Голлівуді кіношкіл тільки в Лос-Анджелесі 300 штук, продюсерів — десятки тисяч, — але, в принципі, він, можливо, і правильні речі говорить. Нам вдалося за цей рік із хвостиком відремонтувати 5 чи 10 вiдсоткiв території, це не так багато. На сьогодні кіностудія для копродукції з високобюджетним кіно дійсно не пристосована. У нас є проект 1946 року розділити перший павільйон на два у зв'язку з приходом ери звукового кіно. З того часу нічого не було зроблено, ніхто не помітив, що настала ера звукового кіно і зараз в усьому світі пишеться живий звук. Усі приватні фірми це знають, у них є техніка і технологія. Я знаю в Києві 7—8 компаній, які поставляють обладнання для живого звуку, а в нас іще не переобладнано і грошей немає. На зекономлені й видряпані від різних будівельників гроші ми відновили шостий павільйон, і в ньому можна писати живий звук — там бетонна підлога, а не з гнилих дерев'яних дощок, ми відновили ще i щорсівський павільйон, там теж бетонна підлога, тепло, заглушені стіни. Ще один міні-павільйон ми зробили з колектора, і тепер у нас замість чотирьох діють шість павільйонів, і вони всі зайняті, жодного вільного немає. «Плюси» знімають купу серіалів, знімається 12-серійний фільм «Я песне все отдал сполна» для НТВ про Утьосова, готується до зйомок 12-серійний фільм «9 життів Нестора Махна». В павільйоні знімають новорічний фільм, якісь дебюти, короткометражки. В апаратній зараз монтується проект, який ми оголосили для молоді, коли будь-хто з бажаючих може зняти кіно. Спочатку ми давали тиждень на зйомку і тиждень на монтаж, з'ясувалося, що це багато, вони назнімали купу матеріалу і не знали, що з ним робити. Ми перейменували цей проект на «От заката до рассвета» і даємо на зйомку один день, а потім уже монтуй, скільки хочеш. Невдовзі будемо робити презентацію. Я робитиму це як Віктор Приходько, а буду я генеральним директором кіностудії чи безробітним, це справу не міняє. Я фанатик кіно, і все одно буду цим займатися, не залежно від назви своєї посади.
— Бажання зняти своє кіно у вас немає?
— Бажання знімати кіно було завжди і зараз є, і якщо все буде по плану, то наприкінці літа — на початку осені я почну знімати свій фільм. На зароблені на серіалах гроші є можливість зняти кіно. А чому ні? Я вам скажу більше: є плани побудувати власну кіностудію. Тому що в словах цього маловідомого продюсера є раціональне зерно: якщо держава не може собі дозволити утримувати хоча б одну кіностудію... Хоча тиждень тому я був на Одеській кіностудії, то в порівнянні з нею у нас тут Голлівуд, з'їздіть подивіться. І пану Томенку, і пані Білозір не зайве було б поїхати на Укркінохроніку подивитися. Вони там ніколи не були, всім же здається, що апетитний шматочок — це Кіностудія Довженка.
Посада директора Кіностудії імені Довженка не найпривабливіша для нормальної людини. Я трохи фанатик цієї справи, мені було цікаво щось зробити, та ідеалізм минає швидко, тому я за це місце, повірте, не тримаюся. Але вчиняти по відношенню до мене по-хамськи або якось неввічливо, я не дозволяв нікому і зараз не дозволю. Взагалі, я дуже самостійна людина, i сам вирішу, з ким мені дружити, з ким не дружити, що робити далі, а чого не робити. І ні в кого не буду питати на це дозвіл.
— Коли звільнили Михайла Рєзніковича, колектив театру вдався до акцій протесту, став на захист свого керівника, аж до обіцянок голодувати. А співробітники Кіностудії Довженка за вас горою не стоять, чому так?
— Співробітники кіностудії написали листа в Міністерство культури на мій захист, вони прийшли до мене і запропонували: давайте ми в цей ж день всі звільнимося і припинимо таким чином діяльність кіностудії. Я попросив цього не робити: кому стане легше чи гірше від того, що закриється кіностудія. А в масштабах країни, коли долар падає, бензин дорожчає і все решта, цього, на жаль, ніхто не помітить. Ніхто не помічав 15 років, що ця кіностудія стояла мертва, на жаль, ніхто не помітив, що за останні півтора року вона стала значно краще виглядати, щось стала виробляти. Тому, думаю, ніхто не помітить, коли вона знову зупиниться. Я попросив: «Давайте поки працювати, як і працювали, а потім побачимо».
— Якщо з українським правосуддям будуть проблеми, ви звертатиметесь у Європейський суд?
— Звичайно. Це ж мені не заважає, цим же юристи займаються. Так само, як і судами з Танюком, Іллєнком, Савельєвим та іншими. У нас є всі документи, всі докази, що вони збрехали, наклепали тощо. Найближчим часом, я думаю, це буде одне із найприбутковіших джерел фінансування кіностудії. Ми їм виставили кому 10 тисяч, кому 20, а оскільки справ уже за 10 перевалило, то ці гроші будуть зовсім не зайвими для кіностудії.
— Вас виключили зі Спілки кінематографістів, як ви до цього ставитесь?
— Я дуже пишаюся цим. Це не піддається ніякій логіці, юристи зразу запропонували мені: «Давайте, вони вас відновлять». Я сказав: «Ні в якому разі». Я цим пишаюсь, бо зі Спілки кінематографістів за всю історію, наскільки я знаю, виключили двох людей — мене і Параджанова. Вони мене підняли практично на недосяжну висоту.
|
