|
Версия для печати
Однією з топ-новин на вітчизняному політичному небосхилі стала активізація діяльності нового керівництва МВС і старого "нового" керівництва Генеральної прокуратури в ініціюванні кримінальних справ та розслідуванні злочинів колишніх керівників. Значна кількість посадовців викликана до силових структур на допити для дачі пояснень.
Справжнім "бумом" став арешт керівника Донецької облради Бориса Колесникова, якому 11 квітня 2005 року слідчий у особливо важливих справах Генеральної прокуратури України пред'явив у присутності адвоката А.Федура обвинувачення в скоєнні злочину, за ч. 4 ст. 189 КК України - вимагання передачі чужого майна чи права на майно службовою особою з використанням свого службового становища, з погрозою вбивства, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах.
З одного боку, для новітньої опозиції в особі тих політичних сил, яких традиційно складно уявити в ролі опозиціонерів, перебування Б. Колесникова за ґратами — непоганий привід для політичного розкручування свого нового опозиційного іміджу, з іншого — можливість своєрідного підкріплення тез про політичні переслідування з боку "помаранчевих". СДПУ(о) та Партія регіонів України намагаються також використовувати "майданні" технології у вигляді наметових містечок тощо. Хоча сьогодні це більше скидається на технологічні забавки. У той же час представники донецької бізнесової політеліти зачаїлися, бо відчувають, що новою владою їм оголошено своєрідну війну.
А нова влада намагається всіляко продемонструвати, що випадок з Б.Колесниковим є не просто "замовленням донецьких", помстою, а тим паче оголошенням "війни" цьому політичному ешелону. Наприклад, прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко заявила в інтерв'ю Дзеркалу тижня", що глава Донецької облради Борис Колесников не повинен був бути першим у списку заарештованих: "Якщо це дійсно було порушенім закону, то тоді у в'язниці повинен бути далеко не один Колесников. І далеко не він повинен бути першим".
Наприклад, ще 10 квітня, коли ситуація з Колесниковим щойно набула розголосу, ішлося про можливий допит брата Р. Ахметова. Департамент зв'язків з громадськістю МВС розповсюдив інформацію про те, що "останнім часом на адресу МВС України лунають звинувачення щодо проведення посилених заходів боротьби із злочинністю начебто лише "в конкретних регіонах". Зрозуміло, під "конкретними регіонами" розумілася "столиця шахтарського краю". Щоб спростувати таке викривлене політичне трактування складної ситуації, була оприлюднена заява про те, що в зв'язку з розслідуванням конкретних справ Міністерство внутрішніх справ та його територіальні управління в регіонах запрошують з'явитися впродовж 11 — 15 квітня поточного року до відповідних підрозділів міліції для давання пояснень певних відомих осіб.
У "міліцейському" переліку можна нарахувати 13 персон, географічна належність яких дійсно співвідноситься з усією вітчизняною "розою вітрів" — маємо тут і схід, і захід, і центр, і південь і, звичайно ж, "киян". Зокрема, на допит викликано І. Бакая, колишнього керівника Державного управління справами колишньої адміністрації попереднього президента України (для дачі пояснень щодо перерахування коштів на рахунок Фонду реконструкції та розвитку Міжнародного молодіжного центру "Артек"), О. Сала, генерал-майора міліції у відставці, колишнього начальника УМВС України у Львівській області (для давання пояснень щодо незаконного витрачання державних коштів для будівництва в Сколівському районі Львівської області дачі для колишнього міністра внутрішніх справ України М. Білоконя), І.Суркіса, президента футбольного клубу "Динамо" (для давання пояснень щодо перерахування коштів на суму б мли. гривень на рахунок благодійного Фонду Леоніда Кучми "Україна"), В. Шайдерова, міського голову міста Феодосії АРК (для давання і пояснень щодо прийняття рішення про передачу в користування комерційним структурам 9 гектарів земельних угідь, які належали Феодосійській нафтобазі), М. Швеця, голову Дніпропетровської обласної ради народних депутатів (для давання пояснень за фактом будівництва та відчуження туристичного оздоровчого комплексу "Таврія" на Південному березі Криму) та інших відомих осіб.
Ще раніше один із заступників міністра внутрішніх справ України Геннадій Москаль, який у 90-х роках успішно боровся з організованою злочинністю в АРК, а в останні роки президентства Л. Кучми не менш успішно очолював Державний комітет у справах національностей і міграції, спростував повідомлення деяких мас-медіа про те, начебто МВС України націлює свою роботу лише на виявлення хабарників-посадовців "зі старої команди", а на новопризначених посадовців, нечистих на руку, не звертає жодної увага.
До речі, за даними, які було наведено тим же Г. Москалем, загалом упродовж року вже складено 103 протоколи про корупцію серед посадових осіб. У цьому "чорному списку" один глава обласної державної адміністрації, 12 заступників глав облдержадміністрацій, 52 глави районних держадміністрацій та 38 їхніх заступників; також до кримінальної відповідальності притягуються чотири заступники глав обласних держадміністрацій, 21 — районних держадміністрацій та 14 їхніх заступників.
Отже, такий масований наступ на "стару" та "нову" корупцію дає, з одного боку, чергові підстави вести мову про низку сюжетів, пов'язаних не тільки з корупційно-політичними проявами, але й з тими колізіями, які випливають із сьогоднішньої політики уряду у сфері формування антикорупційних запобіжників, з іншого — говорити про нову владу й нинішню квазіопозицію.
Сьогодні кількість повідомлень у ЗМІ про кримінальні та навколокримінальні випадки, які було вчинено посадовцями, розслідування яких ініційовано МВС і Генпрокуратурою, є вельми значною. Відомості про такі ситуації, особливо щодо резонансних справ, широко ретранслюються мас-медіа. Водночас цей процес відкриває нам кілька аспектів, пов'язаних з корупцією, парламентськими виборами та "пакетом реформ", який може стати запобіжником корупції в широкому розумінні цього поняття.
Представляючи нового міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, ще 11 лютого 2005 року Президент України Віктор Ющенко довів до відома присутніх прості й зрозумілі вимоги до працівників міліції: не крали, не бери хабара, поважай людей. Сьогоднішній уряд у особі силового міністра фактично намагається реалізувати народні сподівання та зробити реальністю надії часів Помаранчевої революції на соціальну справедливість і на те, що всі злочинці будуть покарані, у тому числі й високопосадовці (адже "риба гниє з голови"). Чорноволівське гасло 1998 року "Бандитам - тюрми" під час кампанії 2004 року було трансформоване в безапеляційне твердження "Бандити мають сидіти в тюрмах". Теза про аморальність та злочинність режиму стала наріжним каменем виборчої кампанії В. Ющенка. Виступаючи з інавгураційною промовою на майдані Незалежності перед півмільйонною аудиторію 23 січня 2004 року, Віктор Ющенко пообіцяв знищити систему корупції в країні, вивести економіку з тіні, знизити податки, які платитимуть усі. "Бізнес буде відділений від влади. Бюджет ні для кого не буде віднині годівницею. На державних посадах працюватимуть лише ті, у кого видатки відповідають задекларованим доходам".
З огляду на це ініціювання нинішнє розслідуванім злочинів "режиму" є однозначно органічною складовою такої виборчої риторики й такого світогляду. У той же час ніщо так не потішить масове народне самолюбство, як невідворотне справедливе покарання "олігарха", "здирника". З одного боку, це абсолютно цивілізована ситуація дотримання норм закону, якщо вони дотримуються, з іншого — демонстрація сили влади. Та існує й інша сторона медалі: такі масовані заходи можуть стати й непоганим інструментом для створення політичного іміджу нової владної команди, яка намагається навести лад у країні, розчистити "авгієві конюшні режиму". Це виглядає абсолютно логічним для нової владної команди в перспективі майбутніх виборів, уже парламентських, 2006 року.
Спроби наведення ладу в країні, боротьба з локальною корупцією є цілком природними. Та все ж новій владі не варто забувати, що згідно з різноманітними соціологічними дослідженнями, найбільш корумпованими в сприйнятті громадян є не тільки й не стільки глави адміністрацій, але велике коло інших представників держави, як, наприклад, лікарі, учителі, працівники ЖЕКів тощо. Дані Українського інституту соціальних досліджень і Центру "Соціальний моніторинг", опубліковані ще в січні 2003 року, свідчать, що в 2002 році 44% опитаних хоча б раз давали хабара або обдаровували посадових осіб. Зокрема, 74% респондентів давали хабарі медичним працівникам, 25% — автоінспекторам, 24% - працівникам освіти. У цьому списку посадовців, які отримували хабарі, фігурують також працівники комунальної сфери, телефоністи, податківці, судді та митники. Принагідно належить наголосити, що 23% з-поміж опитаних у рамках цього дослідження майже 3000 осіб уважали додаткову оплату послуг службовців припустимою!
Отже, з огляду на таке, сказати б, поблажливе ставлення суспільства до корупції, потрібно проводити показові процеси, пов'язані з розкриттям злочинів високих посадовців у різних регіонах. А паралельно з розслідуванням злочинів режиму та реалізацією принципу невідворотності покарання бажано було б здійснювати реформи в системі охорони здоров'я (запровадження моделей страхової медицини), у галузі освіти, у комунальній сфері, запроваджувати нову гуманітарну політику. Тобто уряду слід проводити системну політику, яка б унеможливлювала прояви корупції та робила системи, де нині процвітає клановість та кумівство й де відбуваються корупційні діяння, більш відкритими та прозорими для споживачів послуг.
Сьогодні уряд запроваджує соціальний бюджет, підвищує залізничні тарифи, коментує причини відміни візиту Ю.Тимошенко до Росії. У той же час суспільство має надто мало інформації про реальні заходи з реформування соціальної сфери, якщо не брати до уваги анонсів про збільшення розміру виплат на народження дитини, підвищення пенсій тощо.
Варто усвідомлювати, що публічні дифамації урядовців на адресу "Динамо" та перманентні викриття "олігархічних змов" не в змозі підмінити собою цілеспрямованої, системної роботи, націленої на формування зримої, зрозумілої, чіткої гуманітарної політики, яка б не обмежувалася лише шаром країни під час "Євробачєння".
Іншим наслідком цієї викривальної діяльності, про який ми побіжно згадали, стане цілеспрямоване "вирощування" опозиції. Отже, тепер шукати чорну кішку можна й у темній кімнаті, бо вона там уже з'явилася. Для Донеччини, яка, до речі, ще не реформована, можна виростити нового опозиційного лідера регіону в особі Колесникова. За належної інформаційної обробки така "фішка" може спрацювати. Колишні партії влади сьогодні намагаються активно створювати собі імідж несправедливо гнаних, паразитуючи на темі допитів, кримінальних справ, які технологічно трактуються не як реалізація тези про "бандитів у тюрмах", але як політичне переслідування опозиції "режимом Ющенка". Щоправда, сьогодні подібні тези не спрацьовують. Але якщо уряду та Президентові не все вдасться реалізувати в контексті задоволення тих надзвичайно високих сподівань, які на них покладаються, після виборів до ВР у 2006 році ми можемо побачити в законотворчому органі зовсім інші обличчя. Тим більше, що з тією чи іншою мірою сподівань на статус "гнаних" претендують інші колишні "партії влади".
До речі, ще більшу кількість нових і цікавих облич можна буде побачити в органах місцевого самоврядування, які обиратимуться за "закритими" партійними списками. Тут можлива реалізація "сценаріїв" своєрідних регіональних реваншів, що їх плекають колишні партії "влади". А от у разі здійснення політичної реформи та успішного проведення адміністративно-територіальної реформи ми можемо отримати доволі цікавий політичний та владний ландшафт з огляду на розширення повноважень місцевої влади. Адже, наприклад, виконкомам місцевих рад будуть делеговані додаткові повноваження щодо розподілу ресурсів громади. Тож приклад Колесникова є показовим. Сьогодні нескладно спрогнозувати, кого саме будуть обирати до місцевих рад на Донеччині, Луганщині, Одещині, Харківщині, у Запоріжжі та АРК (список проблемних для нової владної команди регіонів можна продовжити). Можна, зокрема, пригадати відомі «крайові» особливості Донбасу, де на тезах про регіональний патріотизм будь-кому можна вибудувати вдалу виборчу кампанію. Та якщо протягом минулої виборчої кампанії так багато говорилося про подолання регіональної роз'єднаності, наразі це питання нова влада навіть не спробувала артикулювати як проблему. Отже, це не є пріоритетом державної політики, як це не дивно.
Сьогодні пріоритети держави є іншими. Можливо, це й правильно. Проте, як здається, паралельно з реалізацією принципу невідворотності покарання за скоєні злочини потрібно не тільки перерозподіляти ресурси, але й цілеспрямовано вибудовувати основи громадянського суспільства, як би складно це не було.
|
