|
Версия для печати
Найвідоміший український адвокат Андрій Федур взявся за чергову резонансну справу. Його клієнтом є один iз лідерів опозиційної Партії регіонів, голова Донецької обласної ради Борис Колеснiков, на вимогу Генпрокуратури заарештований за вимагання. Федур наполягає на невинуватості Колеснікова та обіцяє витягти його з-за грат
При цьому демонструючи готовність боротися з представниками нової влади з не меншим запалом, аніж він це робив iз представниками влади старої. Чим насправді закінчиться справа Колеснiкова, сьогодні поки що ніхто не знає. Однак абсолютно очевидно, що зам’яти її не вдасться. Зайве підтвердження тому — створення вчора парламентом слідчої комісії з питань перевірки дотримання конституційних прав та свобод людини і громадянина, покликаної, за задумом організаторів, в першу чергу розібратися з порушеннями правоохоронних органів у справі Колеснiкова та ряді інших резонансних справах.
У просторому кабінеті адвоката Андрія Федура, розташованому по вулиці Трьохсвятительській у самому центрі Києва, від кожної речі віє солідністю. Стіл та крісла з цінних порід дерева, дороге, хоча й без надмірностей, оформлення інтер’єру, а також величезний екзотичний вазон, придбаний явно в елітній оранжереї, ненав’язливо, однак переконливо говорять відвідувачу: ви в гостях у людини, яка не займається дрібницями. Широким жестом господар кабінету запропонував сісти напроти нього. Говорить пан Федур цікаво. Місцями почуте видається надто радикальним. Але навіть якщо частина зі сказаного адвокатом є реальністю, то це привід для дуже уважного аналізу.
Першим ділом адвокат запропонував ознайомитися з коротким листом та докладеним до нього списком прізвищ. Це були ті самі «чорні списки» iз супровідним листом, про які учора- позавчора вже згадували деякі ЗМІ, в тому числі й «День». Нагадаємо, в цьому листі повідомлялося про те, що в Україні складені спеціальні списки неугодних новій владі людей, які й додавалися на кількох аркушах. До речі, коментарі Федура з цього приводу, які вже з’явилися в інтернеті, були записані іншим журналістом саме під час ексклюзивного інтерв’ю «Дню». З питання, звідки взявся цей лист зі списками ми й почали розмову.
— Лист анонімний. Не хотілося б говорити про джерело. Я особисто ставлюся до цього серйозно. Тобто списки я сприймаю, як дійсно реальну загрозу для громадянського суспільства в Україні. В моїх руках опинився далеко не повний список. У ньому — близько 400 прізвищ. За номером 375 я знаходжу свого клієнта — Бориса Колеснiкова. Він віднесений до другої категорії.
— Що це, на вашу думку, означає?
— Це ті, хто має «сидіти». У списку, який потрапив до мене, немає першої категорії, — є третя, четверта й «контроль». Останнє означає, що людина потрапляє в розробку, тобто її вербуватимуть тощо. Як правило, це стосується секретарів, помічників, інших осіб, наближених до більш важливих фігур.
— У списку є, причому під тією ж другою категорією, прізвище відомого донецького бізнесмена Рената Ахметова...
— Так, Ренат Ахметов у списку є. Його категорія означає «мусить сидіти». Апріорі. За будь-яких обставин. За які гріхи — не має значення. Мене ця ситуація дуже непокоїть.
— А де ж перша категорія?
— Очевидно, десь в окремому списку, якого в мене немає. Перша категорія — це ті, з ким щось трапляється. Тобто — приречені на знищення.
— ?!
— Якби я мав список тих, хто віднесений до першої категорії, я б його негайно оприлюднив. Тому що, за Конституцією, найвищою соціальною цінністю є людина та її життя. Наявні в мене документи не залишать жодного сумніву, що категорія № 1 існує. Це звичайна робота наших певних структур.
— Яких саме структур? Може, це все, як-то кажуть, дезінформація?
— Таких «дез» не буває. Вірніше, бувають, але дуже класно підготовлені. Нині ж такими речами в нас ніхто себе не обтяжує. Я не сумніваюся в справжності одержаних мною списків.
— Припустимо, списки справжні. Виглядає сумнівним, щоб рішення про їх формування приймалися на рівні чиновництва навіть найспецифічніших структур...
— Я не можу зараз говорити, хто безпосередньо до цього причетний. З того, як складений список, можна зробити висновок, що це зведений список, тобто такий, над яким працюють. Отже, його ще будуть переформатовувати.
— Повірити, що Президент Віктор Ющенко ініціював чи, принаймні, мовчки схвалив такий механізм, просто неможливо...
— Я готовий вірити, що Віктор Ющенко діятиме за тими принципами, які він декларував як кандидат в президенти. В мене немає жодних підстав не довіряти йому. Але в нас є серйозна проблема з правоохоронними органами.
У правоохоронній системі України відбуваються страшні речі. Я не можу зрозуміти, чому Президент досі не відправив у відставку генпрокурора Святослава Піскуна. Стовідсотково глава держави не читав інтерв’ю Піскуна тижневику «Дзеркало тижня», опубліковане ще 5 лютого 2005 року. В цьому інтерв’ю генеральний прокурор визнає, що так звана «банда перевертнів», яку підозрювали в скоєнні серії тяжких злочинів, у тому числі — вбивстві журналіста Георгія Гонгадзе, була міліцейською спецгрупою, створеною з певними цілями. Іншими словами, генпрокурор, який законом покликаний здійснювати нагляд за всіма спецслужбами, фактично зізнається, що під його «наглядом» ці спецслужби займалися скоєнням страшних злочинів. Я в шоці від цього. Цього інтерв’ю генерального прокурора достатньо, щоб завтра громадянин України, перебуваючи за кордоном, попросив політичного притулку в країнах розвиненої демократії. І буде дуже важко йому в цьому проханні відмовити.
Що ж у нас в країні відбувається? Керівники правоохоронних органів навіть не аналізують, що вони заявляють. Часто це призводить до справді небезпечних ситуацій. Ось я вмикаю телевізор. Передають заяву одного із заступників генерального прокурора України, який оприлюднює важливу і абсолютно закриту інформацію. Інформацію, яка не могла бути оприлюднена — на мій погляд — за жодних умов. Про те, що журналіст Георгій Гонгадзе був задушений, і душив його безпосередньо генерал Пукач. Я не виключаю, що це могло бути саме так. Але як можна називати прізвище, якщо генерал Пукач знаходиться в розшуці, і ще немає жодного вироку суду відносно нього? Де перебуває ця людина, ми не знаємо. Виникає запитання — що це таке? Банальна спроба показати свою значимість, чи, може, щось інше? У професіоналів виникає запитання: а чи не є це попередженням Пукачу, аби він сховався так, щоб його ніколи не знайшли? Або, навпаки, чи не є це попередженням комусь іншому, — чому ви ще до цього часу не знайшли Пукача? Я абсолютно не знаходжу для себе пояснення, чому прізвище генерала міліції називається так публічно і в такому контексті. Треба дуже серйозно замислитися над тим, чому це було зроблено. І кому це вигідно.
— Ви вважаєте, що правоохоронна система в Україні після помаранчевої революції не змінилася на краще?
— Тривожних фактів вистачає — свавілля правоохоронців не меншає. Для правової держави така ситуація не є припустимою.
— Де джерело такого свавілля?
— За великим рахунком, це загальна проблема нашого суспільства. Саме суспільство дозволяє правоохоронцям чинити беззаконня по відношенню до людей. Це є системна проблема. Тобто проблема не лише арештованого Бориса Колеснiкова. В нас тисячі людей затримуються так само свавільно і незаконно, як Колеснiков. Ми тему Бориса Колеснiкова просто стали обговорювати, підняли на поверхню... Нинішні «силовики» користуються тим апаратом, який вони мають. Якось у мене була відверта розмова з одним таким «силовиком». Я звернув його увагу на деякі речі, яких не варто було б робити. Знаєте, що він мені відповів? «Та що ви мені розказуєте? Ми будемо потрібні будь-якій владі!» Це дуже небезпечна теза.
— І все-таки було дивно дізнатися, що ви, захисник Лесі Гонгадзе та багатьох інших жертв старого режиму, взялися захищати Бориса Колеснiкова, якого багато хто вважає людиною саме тієї системи. Чому ви вирішили вести цю справу?
— По-перше, до мене звернулися родичі Колеснiкова. Коли треба надавати невідкладну медичну допомогу, лікар «швидкої» не з’ясовує навіть прізвища людини. Це нормально. Чому я як правозахисник повинен з’ясовувати політичні погляди, віросповідання людини тощо, права якої були порушені? Колеснiков є людиною серйозною, мужньою, спокійною, — я роблю такі висновки з нашого з ним знайомства.
— Ви впевнені, що ваш клієнт не чинив того, що йому інкримінується?
— У тому, що йому інкримінують, є відверті дурниці. У слідчих навіть із арифметикою проблема. Їх занесло в сторону маніловщини, неймовірного перебільшення. Чи впевнений я? А як же, адже мій підзахисний не визнає своєї вини! А мене, як адвоката, закон зобов’язує відстоювати точку зору мого підзахисного. Як фахівець я прийшов до глибокого переконання, що у цій справі немає не те що складу злочину, але й події злочину.
— Спробуємо подивитися на справу інакше. Як відомо, за президентства Леоніда Кучми в Україні була створена система, за якої і чиновники, і бізнесмени трималися на кримінальному «гачку». Такий стан речей був особливо характерний для Донбасу. Ви не припускаєте, що Колеснiков міг стати заручником подібної ситуації?
— Я не хотів би говорити про якісь гіпотетичні можливості. Я веду мову про конкретну річ. Сьогодні Колеснiкову висунуто обвинувачення за частиною 4 ст. 189 кримінального кодексу України. Я, ознайомившись із справою, дійшов висновку, що там немає складу злочину. Я переконаний, що ми з Колеснiковим це доведемо. А чи політична це справа — це питання не стільки до адвоката, скільки до політиків, які можуть дозволити собі робити припущення. Чому? Тут є проблема. Чинне законодавство не знає таких понять, як політична справа. Це категорія не правова. Але, крім правової оцінки, є ще й суспільно-політична. І, безперечно, з цієї точки зору справа Колеснiкова потрапляє у політичну площину. Та згадаймо, хіба в нас були колись політичні статті? Навіть великі українські дисиденти сиділи за звичайні кримінальні злочини.
— Де нині знаходиться вирішення справи Колеснiкова — в суді чи на політичному рівні?
— На жаль, вирішення цієї справи не лежить повністю в площині права. Це давня проблема.
Я ось нещодавно почув, що має бути зустріч Президента країни з керівниками правоохоронних органів. Навіть сама необхідність такої зустрічі — вже тривожний сигнал для суспільства. Тому що в справді демократичному суспільстві, правовій державі в подібних зустрічах просто не виникає необхідності. В нас є факти, що люди незаконно притягалися до кримінальної відповідальності. Гіршого нічого бути не може, гірше — тільки «список № 1». Але щось ми не бачимо, щоб відповідальні за це правоохоронці були притягнуті до відповідальності.
— Захищаючи своїх клієнтів за минулої влади, ви самі були заарештовані. А нині відчуваєте на себе тиск?
— Прямого тиску поки немає. А от намагання дискредитувати мене — помітне. Кримінальна справа щодо мене не закрита і за нової влади. Хоча я не вважаю, що люди, які сидять в прокуратурі, — це нова влада.
— Зараз багато хто порівнює справу Колеснiкова зі «справою Тимошенко»...
— На моє глибоке переконання, Юлія Тимошенко була абсолютно незаконно затримана, абсолютно незаконно арештована, абсолютно незаконно перебувала під вартою. Точно такі ж мої оцінки щодо справи Колеснiкова.
— Коли правоохоронні органи діяли більш професійно?
— Безперечно, вони діяли непрофесійно як в одному, так і в іншому випадку. Тому що правоохоронні органи діють професійно тільки тоді, коли стоять на сторожі закону і дотримання прав людини. А не тоді, коли ставиться завдання будь-якою ціною когось тримати у буцугарні. Мені не хотілося б оцінювати професіоналізм у справі порушення закону. Бо це вже занадто. Я переконаний, що якби в нас діяли правові чинники, Колеснiков уже був би звільнений, як мінімум, під заставу. Я сенсу не бачу тримати його у в’язниці.
— Ви заявили, що подаватимете скаргу на арешт Колеснiкова в Європейський суд із прав людини. Коли саме збираєтеся це робити? Які шанси на успіх?
— Скарга готується. Але на це піде чимало часу. Бо це серйозний документ, його треба належним чином підготувати. Та й сама процедура розгляду справи Європейським судом досить тривала. Інколи вона займає роки.
— У розмові з журналістами ви сказали, що Святослава Піскуна повернули на посаду генпрокурора не для того, щоб розслідувалася справа Гонгадзе. А для чого?
— Щодо справи Гонгадзе, то, на моє глибоке переконання, вона не має судової перспективи. Я не поділяю ейфорії тих, хто запевняє, що слідство просувається успішно. Справу Гонгадзе заведено в глухий кут. У мене враження, що справжні замовники і організатори цього вбивства не будуть притягнуті до кримінальної відповідальності. А щодо виконавців, які зараз сидять у тюрмі, і яким прокуратура висунула обвинувачення, то, якщо це справжні виконавці, нас чекає велика трагедія. Оскільки цим людям буде достатньо скористатися тим інтерв’ю Піскуна, про яке ми вже говорили, аби в суді уникнути відповідальності.
— Може, влада вичерпала політичну волю розслідувати цю справу?
— Це вже інше питання.
— Вважається, що одним із ймовірних шляхів знайти правду у справі Гонгадзе є дослідження плівок Мельниченка. Однак із плівками останнім часом відбуваються дивні речі. Ними начебто заволодів російський олігарх Борис Березовський, який пропонує власноруч вручити ці плівки українській владі. Його люди роблять різні несподівані заяви... Чи не є все це спробою збити слідство з істинного шляху?
— Записи, здійснені Мельниченком, безперечно, мають стати одним із доказів у справі із убивства Георгія Гонгадзе. Треба проводити ефективне розслідування, а, на мою думку, за нинішнього керівництва Генпрокуратури це неможливо.
— Ви захищали Миколу Мельниченка. Наскільки, на ваш погляд, йому сьогодні можна довіряти як свідкові? Чи не міг Мельниченко стати об’єктом тиску з боку когось?
— Це є лише припущення. Потрібно, повторюю, здійснювати відповідні слідчі дії — вилучення, допити тощо, просто спокійно працювати, аналізувати, — тобто займатися звичайною роботою по розслідуванню вбивства. Ця робота ще ніколи не була публічною. Ще жодне вбивство не розслідувалося публічно. Це кропітка, дуже складна робота. Зверніть увагу: я ніколи не висловлювався критично на адресу слідчих, які вели розслідування. Я не роблю це свідомо, бо знаю: що багато що залежить не від них особисто.
— Нині у владі присутні люди, яких можна підозрювати у причетності до організації справи Гонгадзе. Наскільки серйозно це може гальмувати процес пошуків істини?
— Головне — проводити справжнє й ефективне розслідування вбивства. Треба мати Генерального прокурора України, який би користувався заслуженим авторитетом серед професіоналів і мав великий ступінь довіри серед українського суспільства.
— Однією з втрат розслідування справи Гонгадзе є смерть колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка. Ви висловлювали думку, що це — вбивство. Які у вас є підстави так вважати? *
— Я дещо розуміюся на питаннях насильницького позбавлення людини життя, бо, як слідчий з особливо важливих справ, не один рік займався розслідуванням навмисних вбивств. У мене немає сумніву, що Кравченко був знищений, тобто що це було вбивство. Хтось дуже хотів, щоб на Кравченка повісили всіх собак та щоб він, не дай Боже, не став свідком. І я не виключаю, що рано чи пізно якісь деталі випливуть. Бо там напевне наслідили. Я би дуже багато віддав за те, щоб бути присутнім, коли проводився розтин тіла. За такої можливості за годину-півтори, максимум дві роботи я чітко і наочно продемонстрував би, що це було вбивство...
ДОВIДКА «Дня»
ФЕДУР Андрій Анатолійович — адвокат, директор адвокатської компанії «Андрій Федур і партнери».
Народився 11 березня 1963 року в місті Миргороді Полтавської області. Освіта: Харківський юридичний інститут ім. Ф.Е. Дзержинського (1989 р.). Працював слідчим з особливо важливих справ прокуратури Луганської області. Адвокатською практикою займається з березня 1994 року.
Найрезонансніші справи:
Справа Миколи Агафонова (народний депутат України 3-го скликання) — з 1998 року; справа Бориса Фельдмана (віце-президент банку «Слов’янський», обвинувачувався податковою міліцією під керівництвом С.Піскуна) — з 2001 року; справа про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе — з 2001 року; справа Миколи Замковенка (голова Печерського районного суду м. Києва) — з 2001 року; справа Віктора Жердицького (президент КБ «Градобанк») — з 2005 року; справа Павла Лазаренка — з 2005 року.
* Учора перший заступник генпрокурора Сергій Винокуров виступив із заявою, що у справі про самогубство колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка проведені всі основні експертизи, які підтверджують версію самогубства. — Ред.
|
