|
Версия для печати
Борис Колесников залишається у тюрмі. Влада обіцяє нові арешти, опозиція намагається протидіяти.
Голова Донецької обласної ради Борис Колесников, підозрюваний у вимаганні акцій торговельного центру «Білий лебідь», залишиться під вартою. Такою є воля Феміди, яка рішенням судді київського Печерського суду Анжели Стрижевської у п'ятницю ввечері постановила: по-перше, відмовити адвокатові Колесникова Андрієві Федуру в задоволенні скарги на затримання керівника Донецької облради, а по-друге, за клопотанням слідчого вирішила продовжити його затримання. Суд вирішив, що Борис Колесников, перебуваючи на свободі, може перешкодити встановленню істини у справі, впливати на свідків та потерпілих, до яких застосовані заходи безпеки, розповіла кореспонденту «УМ» Олена Лукаш — адвокат, яка представляла інтереси Віктора Януковича у Верховному Суді під час розгляду справи про виборчі фальсифікації. Захисники Колесникова вважають рішення судді невмотивованим і учора обіцяли подати на нього апеляцію.
Тим часом слідство продовжує вивчати справу «Білого лебедя» — одного з найбільших в Україні супермаркетів. Зокрема, як розповів міністр внутрішніх справ Юрій Луценко в інтерв'ю газеті «Остров», «Колесников уже не єдиний на сьогоднішній момент, і навіть на вчорашній, затриманий у цій справі». Це інтерв'ю Юрій Луценко дав під час свого п'ятничного візиту на Донбас. Він вилетів туди одразу після звіту в парламенті, щоб озвучити на місці ключову позицію правоохоронців: справа Колесникова не політична, а кримінальна.
Як розповів міністр на прес-конференції, тривалий час в області працювала група аж зі ста правоохоронців. Юрій Віталійович гордиться тим, що, попри наявність такої ватаги оперативників, слідству вдалося запобігти витоку інформації. «Справа була дуже ретельно розслідувана, — розповів пан Луценко. — Ті, хто захопив акції підприємства, поставили своє керівництво, яке тут же організувало витік грошей із підприємства, приховування від сплати податків тощо... У нас є не тільки покази свідків і потерпілого, а й дуже глибокі дотичні докази». Є в наявності слідства і відеозапис, на якому зафіксовано те, як від потерпілого вимагали передачі акцій. Так принаймні стверджує борець з організованою злочинністю Григорій Омельченко.
Пан Луценко повідомив, що в п'ятницю на допит були викликані всі акціонери «Білого лебедя». «Сьогодні (у п'ятницю. — Авт.) були викликані на допит всі акціонери, — розповів міністр, — проте більшість із них не з'явилася, бо вони перебувають не на території України. Сьогодні я бачив шість прізвищ (викликаних на допит. — Авт.). Серед них — прізвище акціонера підприємства Ахметова». Найпевніше, йдеться не про великого і могутнього Ріната Ахметова, близьким соратником якого є пан Колесников, а про його брата Ігоря. Він, як випливає зі списку співвласників «Білого лебедя», оприлюдненого в ЗМІ, є одним із акціонерів торгового центру. Журналісти запитали у Луценка, чи справді йдеться про Ігоря Ахметова. Міністр своєю відповіддю тільки підкреслив попередні тези про те, що йому байдуже, який ранг у людини, якщо йдеться про те, що вона скоїла злочин, і лаконічно зазначив: «Я не знаю, як його звати. Але таке прізвище там було». Усім усе мало стати ясно: слідство взяло своїх опонентів (так Луценко називає людей, які стоять по той бік закону) за барки. Послаблення хватки, навіть якщо йдеться про прізвища впливових людей, не планується.
* * *
Усе мало стати ясно і тим людям, сукупність яких в українському істеблішменті називають дещо образливим «данєцкіє». При старій владі вони могли допустити у своїй діяльності трохи дебошу. Тепер у нас, каже Луценко, інші правила: закон. До зміни правил, певно, тяжко звикати. І показове свідчення цього — реакція, з якою прихильники Колесникова зустріли рішення судді Печерського суду. «Останні слова — «залишити під вартою» — для всього поважного загалу прозвучали, як грім серед блакитного неба, — пише «Обозреватель». — Янукович перестав жувати [гумку]...Колесников змінився в обличчі, він насправді щиро сподівався... «Блакитні» депутати приголомшено мовчали. Лише у Тараса Чорновола світилися очі. Він з відчуттям, із задоволенням кидав фрази про «режим Ющенка» і «ганебні судилища». Однак його слова тонули у важкій тиші залу». Цю реакцію, напевне, треба називати «шоком».
Віктор Янукович наразі не вгамовується. Він гучно заявляє про «репресії». Учора Янукович оприлюднив звернення до учасників «круглих столів» з урегулювання політичної кризи в Україні після другого туру президентських виборів. «Ми вбачаємо у протиправних діях влади спробу дискредитувати лідерів опозиції і таким чином розв'язати проблему наявності мільйонів людей, які не голосували за діючого Президента, — пише високоповажним панам Віктор Янукович. — Однак це не лише не розв'яже так званої проблеми східних та південних регіонів України, а й породить нові, причому дуже небезпечні. Вже сьогодні тисячі людей виходять на вулиці, щоб висловити протест проти влади, яка почепила на них ярлики сепаратистів, порушників закону. Завтра їх можуть бути сотні тисяч. Якщо вчасно не спинити організоване владою «полювання на відьом», Україна може опинитися на порозі чергової революції. Опозиція готова до конструктивного діалогу з владою. Водночас вона не буде миритися з політичними розправами над своїми однодумцями, з допомогою яких би статей закону їх не намагалися б дискредитувати», — грізно зазначає Віктор Янукович.
Прихильники Колесникова вже намагаються інсценувати «чергову революцію», тобто організувати сякий-такий поважний мітинг. У вихідні у Києві було встановлене наметове містечко. Воно розмістилося у Маріїнському парку, у трикутнику, що утворюється Верховною Радою, Кабінетом Міністрів та стадіоном «Динамо». У неділю, коли кореспондент «УМ» завітав до містечка, там було вісімнадцять наметів і близько сотні мешканців. Дуже скромно. Проте учасники акції обіцяють поповнення, кажуть, що мають під'їхати люди зі східних регіонів. Наразі табір ділиться на дві частини: більше десятка наметів стоять у центрі парку, ще півдесятка — навпроти Кабміну. До мешканців містечка часто приходять прибічники нинішньої влади. Дискусії бувають вельми жорсткі, причому ініціаторами агресії зазвичай є мешканці табору, але до рукоприкладства ще не доходило. Захисники Колесникова обіцяють стояти до кінця. «Наша акція безстрокова, — розповів «УМ» голова київського осередку «Союзу молоді регіонів України» Володимир Філіпов. — До того часу, поки не припиняться переслідування з політичних мотивів і репресії, будуть тривати наші акції».
* * *
Продовжує «переварювати» факт затримання голови обласної ради й Донеччина. Багато хто з мешканців краю відтепер схильні вважати 6 квітня — день, коли правоохоронці взяли Колесникова, — початком отих змін в області, в які ще донедавна абсолютно не вірили. У ці зміни тут не до кінця вірили навіть після програшу на виборах Віктора Януковича. Не вірили й після відставки колишнього голови облдержадміністрації Анатолія Близнюка і призначення на цю посаду Вадима Чупруна. Мовляв, новий голова облдержадміністрації — це навіть якщо й зміни, то тільки косметичні.
Щоправда, коли не так давно у структур Ахметова відібрали «прихватизовану» ділянку Донецького ботанічного саду, привид змін таки почав ходити околицями регіону. Бо якщо вже почала свербіти земля під ногами в однієї з найбагатших і впливових людей України, значить, зміни можливі навіть у Його Недоторканності Донецьку. Щоправда, були побоювання, що й цього разу на роль цапа-відбувайла призначать якусь пересічну персону. Однак наступні події — затримання Бориса Колесникова, який по праву вважається правою рукою Ріната Ахметова, відразу спростували подібні припущення.
Встановлення бутафорських наметів та емоційні мітинги в центрі Донецька на підримку Колесникова, схоже, відбуваються ніби за інерцією від грудневих і січневих акцій на підтримку Януковича. Ті ж гасла, ті ж промови, ті ж пісні з динаміків. Однак відчувається, що в доброї половини учасників акцій відбувся внутрішній злам. Бо нині далеко не всі донеччани сліпо вірять «донецькій» версії — буцімто, голову обласної ради переслідують суто з політичних мотивів. Адже Донецьк — хоч і мільйонне місто, однак трохи нагадує село, де всі про всіх майже все знають. І хто яким бізнесом займається, і хто як до влади прийшов, і хто якими методами конкурентів розлякує, і хто має звичку вимагати чогось від незговірливих «в достаточно грубой форме». Однак надто наполегливо тут втелющували в голови наступні стереотипи. Буцімто місцеві господарі краю — навіть не прості смертні, а немов міфічні Атланти, покликані тримати на своїх плечах склепіння донецьких небес. Коли один з таких беркицьнувся від звичайнісінького сирого курячого яйця, всі з острахом глянули вгору — пронесло... Коли ще одного керівника тимчасово (кажуть, поки на два місяці) усунули від влади, небо теж не впало. Однак повірити в те, що «черга дійде» ще до декого, донеччанам поки не під силу. Бо, питається, хто ж тоді триматиме оте небесне склепіння над пересічними головами? Це теж зветься «шоком».
* * *
Зараз у політикумі існує така думка, що владі було б недоцільно іти на конфлікт з відомими особами попереднього режиму. Адже це нібито може викликати серйозний спротив у суспільстві, політиці, бізнесі. Мабуть, таке марилося й «донецьким». Їм дотепер не віриться у те, що влада знайшла в собі сили здолати побоювання, щоб вдарити у саме лігвище опонентів — Донецьк. Через це і шоковий стан.
Юрій Луценко, відвідавши Донбас, розповів цікаву історію. До нього підходив один із донецьких депутатів і сказав: «Сам знаєш, від кого тобі інформація, — не переходь межу!». Луценко відповів: «Сам знаєш кому передай, що я давно ту межу перейшов». Наступного дня, за словами міністра, отой цікавий співрозмовник дещо змінив тон: «Давай по-людському...» Однак Луценко вирішив, що краще «давати по-законному». І обіцяв журналістам, що справа Колесникова — далеко не остання з числа резонансних.
«По-людськи» не виходить, тож опозиція вирішила боротися. І не в останню чергу — зі своїм страхом. Вона приховує свою слабкість і здаватися, як випливає із грізних заяв Януковича, не збирається. Справі намагаються надати «репресійного» настрою. У цей спосіб опозиція хоче змобілізувати навколо себе «ображених» і сформувати потужну зброю — вуличні протести. А в цій битві, схоже, зустрілися дві сили: перша — бажання покарати винних, інша — бажання визволити винних.
Опозицію в дуже пікантне становище ставить такий момент: а що, коли закон доведе свою правоту? А що, коли закон підбереться до інших учасників опозиції? Адже серед противників нинішньої влади є чимало людей, котрі часто переступали межу закону. При Кучмі вони були недоторканними. Але одна лише думка про те, що їм може загрожувати закон, мала би бути дуже важкою для будь-якого політичного мозку. Такою ж важкою мала б бути думка для тих, хто не порушував букви закону, але підтримує людей, які ним нехтували: чи варто мурзати себе співпрацею з такими особами, які, до того ж, втрачають політичний вплив? Роздумам над цими питаннями додає адреналіну, азарту і вагомості фактор майбутніх парламентських виборів.
Нелегко й владі. «Після всіх цих мітингів, — зазначив під час відвідин Донецька Луценко, — влада удвічі сильніше буде працювати по даній справі, тому що її звинуватили в замовленні. Їй просто кинули виклик». Луценко виклик прийняв. Для нього, як і для всієї влади, дуже важливо утримати перший фронт. Правоохоронці мусять довести справу до кінця. Інакше багато кому розв'яжуться руки, а іншим — назавжди закриються роти. При цьому для нової влади, включно з її силовим корпусом, дуже важливо зробити розгляд справи кришталевим. Тобто з утриманням усіх формальних процедур і з «залiзною» доказовою базою. Бандитів треба садити у тюрми. Але так, щоб потім не було звинувачень у «політичних репресіях».
|
