|
Версия для печати
Наступного тижня вітчизняні парламентарії планують розглянути законопроекти про люстрацію
Уже два законопроекти про люстрацію зареєстровано у Верховній Раді України. Подейкують, що на підході й третій. Згадані документи народні депутати планують розглянути наступного сесійного тижня (з першого березня). Своєрідний політичний “бабай” усього за кілька тижнів змусив серйозно занервувати поважних чиновників “старого режиму” та викликав чимало пліток. Насправді ж не все так страшно, кажуть експерти. Спалювати на вогнищах й четвертувати нікого не будуть (lustratio у перекладі з латинської — очищення через жертвоприношення), але притягти до карної відповідальності або років на п’ять-десять не допускати до державних посад автори згаданих законів обіцяють. Скажімо, у проекті бютівця Андрія Шкіля та нашоукраїнців Василя Червонія і Сергія Олексіюка йдеться, що люстрація — це “процес, спрямований на встановлення відповідності правді свідчень громадян України, котрі претендують на керівні посади в органах законодавчої, виконавчої й судової влади, в дошкільних закладах, школах, гімназіях, коледжах, вузах, виборчих комісіях, засобах масової інформації, політичних партіях та громадських організаціях України; про їхню непричетність до фальсифікації виборів Президента України в 2004-му році, до свідомого й таємного співробітництва з оперативними працівниками колишнього КДБ СРСР, а з 1991 року — зі спецслужбами інших держав у ролі таємних інформаторів чи їхніх помічників”. Простіше кажучи, якщо ви прагнете стати народним депутатом, головою міської чи районної ради, суддею чи керівником газети (редактором, його заступником чи навіть відповідальним секретарем), то повинні довести спеціальній комісії, що не були шпигуном, не закликали до сепаратизму, не порушували присяги. А ще (особливо цікаво) — не виступали адвокатами на боці звинувачення в судових процесах по справах учасників ОУН—УПА, інших патріотів, яким у колишньому СРСР інкримінували “український буржуазний націоналізм”. Можна також добровільно покаятися в старих гріхах і випросити для себе м’якеньке крісло. Ті, хто наразі займає якісь посади й хоче залишитися на них, мусить протягом 20 днів подати в комісію люстрації відповідну заяву (або зізнання). До слова, подібні комісії створюватимуть при Верховній та місцевих радах, а їх представників рекомендуватиме сам Президент. На сесіях затверджуватимуть кадри (терміном на п’ять років з наданням відпустки та збереженням зарплатні за основним місцем роботи). Тож якщо в діях чинних посадовців комісія не побачить фактів корупції чи злочину, вона може ухвалити рішення про амністію або позбавити права займати дану посаду протягом десяти років (у проекті Левка Лук’яненка — п’ять). На щастя, поки без конфіскації майна та позбавлення права на листування. Але якщо виявиться натяк на протиправні дії — справу передадуть у правоохоронні органи.
Хоч би там як, за оцінками політологів, згаданий законопроект навряд чи набере в парламенті 226 необхідних депутатських голосів. І навіть якщо таке трапиться, Президент скоріш за все накладе на нього вето. По-перше, немає чіткого списку з переліком люстраційних посад. Крім того, надто складно довести причетність людини до співпраці з СБУ, а тим більше звинуватити її в розпалюванні сепаратизму. Є ще один важливий момент: а судді хто? З кого обиратимуть тих авторитетних, “нічим не заплямованих” людей, котрі візьмуть на себе відповідальність вирішувати чужі долі? З іншого боку, серед чиновників-старорежимників чимало фахівців з досвідом роботи, які могли б принести ще багато користі оновленій державі. Подібної думки й деякі вітчизняні політики. Скажімо, лідер соціалістів Олександр Мороз вважає, що ініціаторами люстрації часом виступають і ті, хто сам раніше порушував закони. А голова СДПУ(о) Віктор Медведчук переконаний, що згадані документи взагалі суперечать Конституції України. Мовляв, Європа вже таке проходила й, крім потоку доносів, зрад і бруду, це нічого не дало. Проти люстрації й міністр юстиції Роман Зварич, бо вона, на його думку, порушує права й свободи наших громадян. Урядовець каже, що з корупцією можна боротися й іншим чином — через поліпшення законодавства.
|
