|
Версия для печати
Об'єктивно процес люстрації спрямований на звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод громадян України, що в корені суперечить ст. 22 Конституції.
Інквізиція (від латинського іnquisitio—розслідування, розшук) у ХШ—XIX століттях була в католицькій церкві особливим церковним судом у справах про єретиків. У 1184-му папа Луцій III і імператор Фрідріх І Барбаросса встановили суворий порядок розшуку єпископами єретиків, розслідування їхніх справ єпископськими судами; світська ж влада зобов'язувалася виконувати смертні вироки, які вони виносили. Достатньою підставою для переслідування оголошувалися знеславлюючі чутки.
У 1231-1235 рр. папа Григорій ГХ передав функції щодо переслідування єресей спеціальним уповноваженим— інквізиторам. У деяких європейських державах були засновані інквізиційні трибунали, яким доручалося розслідування справ, винесення І виконання вироків. Члени трибуналів мали особисту недоторканність і непідсудність місцевій світській і церковній владі, підкоряючись тільки папі. Через прихований і довільний перебіг судочинства обвинувачувані були позбавлені будь-яких гарантій. Широке застосування жорстоких катувань, заохочення і винагорода донощиків, матеріальна зацікавленість самої інквізиції і
папства, котрі одержували величезні кошти завдяки конфіскації майна засуджених, зробили інквізицію бичем католицьких країн. Засуджених до смерті зазвичай передавали до рук світської влади для спалення на вогнищі. Особливо лютувала інквізиція в Іспанії. Тільки за 18 років діяльності головного іспанського інквізитора Торквемади (XV ст.) було спалено живцем більше 10 тис. чол.
У ХVІІІ-ХІХ століттях інквізиція була поступово скасована. Але ось настало XXI сто ліття, і інквізиція робить спробу відродитися в... Україні.
У Верховній Раді 1 лютого зареєстрований законопроект "Про люстрацію", підготовлений народними депутатами з "Нашої України" В.Червонієм, А.Шкілем і С.Олексіюком.
У документі під люстраціею мається на увазі встановлення непричетності громадян України до фальсифікацій виборів президента в 2004 році, свідомого і таємного-співробітництва з працівниками колишнього КДБ СРСР, а з 1991 року - зі спецслужбами інших держав. Ця процедура стосується осіб, які займають або претендують на керівні посади в органах законодавчої, виконавчої, судової влади, у навчальних закладах усіх рівнів, виборчих комісіях, ЗМІ, політичних партіях та громадських організаціях, органах місцевого самоврядування, правоохоронних органах і Збройних Силах.
Особи, котрі займають керівні посади в зазначених структурах, повинні написати люстраційну заяву (зізнання) і направити її до відповідної комісії з люстраціїпротягом 20 днів з моменту набрання законом чинності. Якщо ж та чи інша особа відмовиться від такої "сповіді" або надасть її несвоєчасно, вона усувається із займаної посади.
Комісії з люстрації у складі голови, заступника і п'яти членів створюються
при Верховній Раді, обласних радах та їхніх виконавчих" органах. Протягом 60 днів з моменту надходження документів комісія по винна прийняти рішення про можливість займати керівні посади цією особою. Оскаржити рішення комісій можна буде в апеляційних судах.
Законопроект передбачає, що голови, заступники і члени таких комісій обираються і відкликаються на сесіях відповідних рад за поданням президента. Він же повинен здійснювати контроль за виконанням законів у сфері люстрації. Від процедури люстрації звільняється президент України, керівний склад його секретаріату, а також призначувані ним представники. Що все це значить? Автори законопроекту обґрунтовують необхідність люстрації тим, що під час останніх президентських виборів було чимало керівників усіх рівнів, які виявилися причетними до порушень виборчого права. Крім того, вони вважають, що настав час оновити і очистити систему державного управління від старих корумпованих кадрів, котрі працювали в інтересах іноземних держав, або дбали виключно про власні матеріальні інтереси, ігноруючи Українську державу.
Цікаво, що люстрація стосується також осіб, які виступали як адвокати на боці або в інтересах обвинувачення в судових засіданнях у процесах над учасниками ОУН-УПА, іншими учасниками "визвольних змагань" і учасниками правозахисник організацій у колишньому СРСР і Україні.
Очищення і оновлення, особливо напередодні весни, звучить, звичайно, здорово: якщо оновлюється природа, чому б не обновити суспільство і державу. Тим більше, що авгієвих стаєнь у нас чимало. Однак, як часто це буває, і в даному випадку, як говориться, добрими намірами вимощена дорога в пекло.
Оскільки в Україні за роки незалежності напрацьована дуже Ґрунтовна законодавча база, виникає закономірне запитання: наскільки державі і суспільству потрібен ще один закон "карального" характеру?
Скажімо, не доводиться сумніватися в тому, що фальсифікатори виборів мають бути покарані. До речі, не тільки нинішніх виборів, а й тих, які проводилися в 2002, 1999 роках і т.д. Адже ті вибори також не були нетлінним зразком демократії і прозорості для всього світу. Чи можна це зробити, не приймаючи "люстраційного" закону?
Цілком очевидно, що в таких справах слід керуватися тим, чи присутні в діях відповідних осіб ознаки правопорушення або злочину. І коли так, треба звертатися до ст.ст. 157—159 Кримінального кодексу України (КК), котрі передбачають покарання за порушення виборчих прав громадян. Ну, а в разі співробітництва з іноземними розвідками, слід дивитися ст.114 КК (шпигунство) або ст. 111 КК (державна зрада).
Що ж до позбавлення права займати певні посади, існує ст.55 КК котра передбачає цю можливість як різновид покарання за здійснення тих чи інших злочинів.
Точно так і з "корумпованими кадрами". Держава давно вже має Закон "Про боротьбу з корупцією". Треба тільки мати бажання його виконувати, і ніякі люстрації не потрібні.
Що ще цікаво? Законопроект передбачає обов'язковість надання свідчень громадянами України, які претендують на керівні посади, причому не тільки в органах влади. Однак пропонована норма явно вступає в протиріччя зі ст. 63Конституції України, відповідно до якої особа не несе відповідальності за відмову дачі показань або пояснень щодо себе. Більше того, проект поширюється і на тих осіб, які вже займають відповідні посади. Тобто люстрації, по-перше, набувають тотального характеру, а, по-друге, — відверто нехтують принципом презумпції невинності. Законопроект також висуває додаткові вимоги для зайняття тих чи інших посад, зокрема, народного депутата України тощо. Однак ст. 76 Конституції містить вичерпний перелік таких обмежень. Отже, законопроект вступає в протиріччя з Основним Законом держави.
Крім того, не можна не помітити, що люстрація в даному законопроекті зводиться до збирання і зберігання певної конфіденційної інформації про осіб, хоча останнє заборонено ст. 32 Конституції, крім, щоправда, випадків захисту інтересів національної безпеки, економічного добробуту і прав людини. Однак цілком очевидно, що люстрація не захищає жодного з цих положень. Отже, об'єктивно процес люстрації спрямований на звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод громадян України, що в корені суперечить ст. 22 Конституції.
Чимало сумнівів викликає запропонований механізм формування і діяльності люстраційних комісій. Важко уявити, що комісії, які формують самі об'єкти люстрацій, зможуть залишатися в усіх випадках безсторонніми й об'єктивними. До того ж, Конституція не передбачає для президента повноважень у частині формування керівного складу люстраційних комісій. Точно так же президент не має повноважень контролювати виконання законів у сфері люстрації.
До речі, проект не передбачає терміну дії таких комісій. Незрозуміле також, за рахунок яких коштів ці комісії будуть утримуватися. До того ж, передбачається закритий характер їх діяльності. Водночас, проект фактично позбавляє громадян реального права оскаржити рішення люстраційних
комісій. Повноваження щодо розгляду оскаржень покладаються на апеляційні суди. Однак про особливості ведення такої категорії справ у судах — жодного слова. Отже, право оскарження перетворюється на фікцію, а конституційні права громадян опиняються під загрозою.
Усі ці обставини говорять про те, що люстраційні комісії, у разі їх створення, повинні виконувати не правоохоронну, а каральну функцію. Як у такому випадку бути зі ст. 1 Конституції, котра проголошує Україну демократичною і правовою державою?
Гадаю, зараз не місце і не час говорити, проти яких політичних сил і конкретних виразників їхніх інтересів в особі окремих громадян спрямований законопроект. Ясно тільки одне: найгарячішим головам із табору переможців на президентських виборах не терпиться розправитися з усіма інакомислячими в країні. От і виходить, що, ведучи боротьбу за владу, говорили про демократію, а, перемігши, перейшли до справ середньовічної інквізиції.
У зв'язку з цим хочеться сказати ще ось про що. Як уже відзначалося, інквізитори працювали дуже ініціативно і старанно не в останню чергу з тієї причини, що мали право на чималу дещицю майна засуджених. Очевидно, треба внести відповідне доповнення до запропонованого законопроекту. У такому разі, з одного боку, ефективність діяльності йтостраційних комісій рішуче зросте, а з другого, — такими ж швидкими темпами суспільство стане наближатися до абсолютної одностайності. Якщо хтось із люстрованих і насмілиться, як Галілей, сказати про Землю, що вона крутиться, то, напевно, обов'язково додасть: навколо авторів законопроекту і тих, хто стоїть за ними.
|
