|
Версия для печати
І серед журналістів (тут я повністю підтримую авторів законопроекту) люстрації необхідні. Бо в них (журналістів) занадто великі можливості для маніпулювання громадською думкою. Добре, що покаявся В'ячеслав Піховшек. Тепер він може говорити з телеекрана що завгодно, але глядачі будуть робити поправку на його минуле і вже не буде тієї довіри до, здавалось би, залізної логіки доказів Піховшека.
Люстрації. З їхньою допомогою ФРН після Другої світової війни здійснила економічне диво. Чомусь тоді німцям не здалося, що без фашистів вони ні на що не здатні. А от нашій національній еліті без комуністів 1991 року було якось ніяково, і замість економічного дива ми сьогодні маємо те, що маємо. Це закономірний підсумок "гуманного" ставлення нашої національної еліти до перефарбованих у національні кольори комуністів.
А ось чехи, східні німці та поляки використали досвід ФРН і значно покращили свої соціально-економічні показники порівняно з недосяжним для нас 1991 роком.
Але, як відомо, сьогодні в Україні голоси тих, хто проти люстрацій, звучать дедалі впевненіше, ніж у далекому вже 1991-му. Що ж, послухаємо занадто щось популярного останнім часом спікера і залишимо безкарними злочини посадовців усіх рангів на минулих президентських виборах. Це ж пропонує така високоморальна людина, що без сумнівів ставила свій підпис вченого під монографією свого американського колеги, та й на плівках майора Мельниченка грає не останню роль у зникненні Георгія Гонгадзе.
Здається, Генеральна прокуратура вже не має ніяких претензій до наших панів-сепаратистів Євгена Кушнарьова, Руслана Боделана, Олександра Єфремова і іже з ними. А тепер змоделюємо собі парламентські вибори вже наступного року, коли прощені панами Литвином та Піскуном сепаратисти з фальсифікаторами влаштують діючій владі такий політичний реванш, що витівки біло-синьої команди Януковича будемо згадувати, як невинні розваги.
Попри все, на відміну од Німеччини 1945 року, Чехії та Польщі 1989-го в Україні легалізовані потужні антидержавні сили, які у своїх засадничих та передвиборних програмах відверто прагнуть визнання мови сусідньої країни за державну в Україні. У будь-якій іншій державі цього було б достатньо для того, аби ці партії були поставлені поза законом. У нас це видається за нормальний політичний плюралізм. На виборах 2006 року за таку нездорову толерантність до п'ятої колони доведеться сплатити занадто велику ціну.
На цьому тлі задекларовані в проекті закону про люстрації панів Червонія, Шкіля та Олексіюка агенти КДБ — ФСБ здаються антидержавними комахами. Та якщо цих комах буде забагато, то це, безумовно, також небезпечно для нашої держави. Але тут виникає вельми практичне запитання до авторів цього законопроекту: а хто ж викриватиме приховане державними службовцями та депутатами їхнє співробітництво з іноземними спецслужбами? Невже наше патріотичне СБУ?
І серед журналістів (тут я повністю підтримую авторів законопроекту) люстрації необхідні. Бо в них (журналістів) занадто великі можливості для маніпулювання громадською думкою. Добре, що покаявся В'ячеслав Піховшек. Тепер він може говорити з телеекрана що завгодно, але глядачі будуть робити поправку на його минуле і вже не буде тієї довіри до, здавалось би, залізної логіки доказів Піховшека.
Але є й такі, як Дмитро К. чи Ганна С, що навряд чи колись вчинять так само. І заодно ведучій радіо "Ера", який боїться люстрацій, як чортяка ладану, і робить усе можливе і неможливе у радіоефірі, щоб звести нанівець саму їхню ідею. Але, як казав відомий герой радянського кіно: "Надо, Федя, надо!" В Україні достатньо кваліфікованих журналістів, не заплямованих співпрацею з КДБ — ФСБ.
|
