|
Версия для печати
Ніхто не замислювався, що з нашим менталітетом іменник «люстрація» — очищення через жертвоприношення — може бути застосований буквально, а на жертовник замість овечки запросто покладені долі людей?
Люстрація. Це слово нині на слуху в Україні. Досі мова йшла про кардинальну чистку в лавах чиновників, котрі начебто скомпрометували себе причетністю до фальсифікації минулих виборів, вірною службою попередній владі. Радикальне крило нової влади пропонує «вичистити» з посад також колишніх агентів КДБ, партійних апаратників радянських часів. Тож маємо намір повторити шлях країн Східної Європи, котрі в 90-х роках із допомогою законів про люстрацію зачинили двері в держструктури для колишніх партійних функціонерів. На розгляд Верховної Ради навіть внесено два законопроекти про люстрацію.
А вчора в невинних програмах кількох телеканалів народний депутат Василь Червоній запропонував провести чистку також і в засобах масової інформації. Щодо роботи тих редакторів, журналістів і менеджерів ЗМІ, котрі необ'єктивно висвітлювали вибори. А що таке, власне, об'єктивність у цьому разі? Якщо журналіст висвітлює ту чи іншу подію відповідно до власних переконань — то це об'єктивність? Чи об'єктивність тоді, коли його позиція збігається з позицією переможців? Зрештою, професія журналіста зобов'язує висловлювати власну думку, краще неупереджену, про події, які відбуваються. Якщо ж він нецікавий у судженнях, то найбільша кара для нього, як відомо, не гаманець товстосумів, а читацький рейтинг: такого не читатимуть, не слухатимуть чи не дивитимуться.
А хто все-таки визначатиме благонадійність тих, хто потрапить під гребінець «чистки»? З'ясовується, вивченням цього займатимуться люстраційні комісії: обласні ради виберуть по сім осіб (чому «сімки», а не «трійки»? — досвід же є...), які мають «беззаперечний авторитет». За результатами їхніх пошуків мають бути створені українські реєстри «чистих» і «заплямованих» громадян: ганебні списки буде вміщено на сайті Мін'юсту. Винним автори проекту закону пропонують упродовж 20 днів прийти з каяттям в люстраційні комісії. Тим, хто це зробить, дозволять, можливо, працювати далі. А якщо хтось спробує приховати свій гріх, то комісія може позбавити його права на професію упродовж 10 років. І врятувати такого від кари може лише особисте клопотання... Президента.
Хтось пояснить мені, в якому часі ми живемо? Чистки, очищення, хоч би як вони називалися, а значення дуже вже відоме з нашого історичного досвіду. Хоч і пропонують їх люди, чимало з яких свого часу потрапили під гребінець тоталітарного режиму й самі це засуджували. Утім, чи завжди можуть колись скривджені бути об'єктивними в схожій ситуації?
Правда, поки що запропоновані законопроекти не знайшли підтримки у Верховній Раді. Однозначну оцінку їм дав Міністр юстиції Роман Зварич: «Це є порушенням, зокрема, статті 24 Конституції України, де йдеться про рівність конституційних прав та свобод, рівність усіх перед законом».
Здавалося б, на цьому треба поставити крапку. Ба ні, ідея люстрації не зникає з дискусій. Політолог Володимир Полохало вважає, що мова не йде про політичне насилля, а про покарання винних. Для того, щоб, за його словами, суспільство і влада могли очиститися. Хто, від кого й від чого? Ніхто не замислювався, що з нашим менталітетом іменник «люстрація» — очищення через жертвоприношення — може бути застосований буквально, а на жертовник замість овечки запросто покладені долі людей? То, може, почнемо краще з чистого аркуша?
|
