У львівський корпункт «Сільських вістей» звернувся поет Віктор Романюк.
— Я давній шанувальник і передплатник вашого видання, — сказав Віктор Степанович. — Але за допомогою звертаюся уперше, оскільки сам добитися справедливості не можу...
Що ж змусило заслуженого працівника культури України, депутата Верховної Ради України першого скликання, автора двох десятків книг кликати на підмогу «Сільські вісті»?
— Процеси, що відбуваються у «післяпомаранчевій» Україні і, зокрема, у нашому Стрийському районі, змусили мене бити на сполох, — почав мій співрозмовник. — Президент оголосив, що при владі мають бути люди, які відповідають критеріям патріотизму, професіоналізму і порядності. Саме таким, не лише на мою думку, а за одностайною оцінкою громадськості району, є начальник відділу освіти Федір Кравець. Однак новопризначений голова райдержадміністрації Михайло Василишин, ігноруючи думку переважної більшості педагогів та громади, намагається звільнити з роботи цю людину. Прикривається тим, що, мовляв, Президент вимагає позбуватися всіх кадрів, які займали відповідальні пости при Кучмі. Про що мова! Затятих творців і прихильників старого авторитарного режиму слід усувати із насиджених місць. Але ж наш Федір Миколайович не така людина — він мужньо і наполегливо боровся за торжество тих засад, до яких ми прийшли зараз, показав себе вмілим і авторитетним керівником на освітянській ниві. І ось тепер нова влада його «люструє», вимагає залишити справу, якій віддав більше одинадцяти років...
Спеціально передаю майже повністю схвильований монолог Віктора Романюка, оскільки у ньому сконцентровано суть проблеми. Причому, не лише стрийської, але й інших районів Львівщини. Під «люстраційну», тобто ревізорську, мітлу потрапляють керівники педагогічної ниви, і далеко не ті, котрим і справді на ній не місце.
Але спочатку все ж про Федора Кравця.
Всі, хто знає, вважають його високопрофесійним, моральним, патріотичним. Серед людей, котрі свого часу в регіоні очолили рух за відродження Української державності, був поет Віктор Романюк та його побратим Федір Кравець. Вони започаткували Товариство української мови імені Т. Г. Шевченка, яке незабаром переросло в (один із перших в Україні) осередок Народного Руху. Рухівці під проводом цих двох людей (Віктор Романюк був головою Стрийської організації НРУ, а першим його заступником — Федір Кравець) діяли сміливо й наступально, незважаючи на непустопорожні ще залякування партноменклатури.
Незабаром після здобуття незалежності педагога-історика Федора Кравця призначають начальником районного відділу освіти. І, як свідчать колеги, Федір Миколайович енергійно взявся за наведення ладу в освітянських колективах.
Коли в багатьох районах області сільська освіта стала ледь животіти, за свідченням директора Дулібської школи-гімназії та голови депутатської комісії райради з питань освіти, науки й культури Степанії Кушпір, стрийські школи трималися доволі впевнено. Більше того, будуються і вводяться в експлуатацію Волезадеревацька, Ланівська та Стрілківська загальноосвітні школи першого-третього ступенів, Миртюківська спеціалізована школа з поглибленим вивченням іноземної мови та інформатики, Бережницька, Вівнянська та Верчанська загальноосвітні школи першого-другого ступенів. Проведено добудову Долішненської загальноосвітньої школи першого-другого ступенів. Нині добудовуються Ходовицька та Кутівська загальноосвітні школи... У районі повністю збережена мережа дошкільних установ.
— Звісно, що першу скрипку тут відіграє Федір Кравець — людина професійна, патріотична, зважена, — наголосила у розмові заступник начальника обласного управління освіти і науки Богдана Біляк. — Так, голова райдержадміністрації Михайло Василишин хоче замінити Федора Кравця іншою людиною. Нічого дивного немає — право нової адміністрації підбирати собі кадри. А нашому управлінню — погоджуватись на ту чи іншу кандидатуру...
Богдана Михайлівна дипломатично обійшла той момент, що керівництво обласного управління освіти і науки не дає згоди на відставку стрийського начальника відділу. Але про це сказав у розмові зі мною сам Михайло Василишин. Зустрілися ми під час сесії облради, депутатом якої є Михайло Миколайович. Спочатку він підійшов до начальника обласного управління освіти і науки Павла Хобзея.
Розмова була довгою, Василишин у чомусь переконував Павла Кузьмовича, але — безрезультатно.
— Ось бачите, восьмий раз переконую його, щоб дав згоду на відставку Кравця, а той наче не чує моїх слів...
Мабуть, інша людина на місці керівника Стрийського району все ж задумалась би: чи правильно вона чинить? Може, неспроста у Львові не погоджуються зі звільненням Федора Миколайовича? Однак при ближчому знайомстві з Василишиним склалося враження, що Михайло Миколайович схильний прислухатися лише до себе. І свої дії вважати єдино правильними.
Після нашої розмови голова райдержадміністрації завітав до районного відділу освіти. Зібрав працівників і вимагав згоди на відставку Федора Кравця. Люди не піддалися. Адміністратор тиснув на них, просив, нарешті — погрожував. Марно.
Незабаром депутація освітян попросилася на прийом до голови адміністрації. Він очікував, що ті вже «дозріли» й піддадуться його волі. А вони знову за своє: залишіть Федора Миколайовича...
— І все ж я звільню Кравця. Не можу терпіти його авторитарного стилю керівництва, неповаги до людей та хизування старими заслугами. Не можна йому простити найголовнішого — працю при антинародному кучмівському режимі.
Претензії великі. Але що за ними? Ось, наприклад, «авторитарний стиль керівництва». Головний спеціаліст райвідділу освіти Ганна Федорів каже:
— Працюю вже з третім керівником відділу освіти, але такої людини, яка вміє творчо працювати й не заважати підлеглим, ще не зустрічала. Правда, він вимогливий, не терпить фальші чи байдужості в роботі, а часом і різкуватий. Однак ніколи не назву це авторитаризмом. Це — глибоке переживання за покладене на нас діло...
А «неповага до людей»? Згадав про неї сам Михайло Василишин. Вона, виявляється, в тому, що Федір Кравець зробив зауваження заступниці голови адміністрації. «Привселюдно», тобто при водієві райвідділу освіти: разом збиралися освітянською машиною у село, а заступниця запізнилася, хоча там люди чекають. Вона, зрештою, вихованка Кравця, два дні минуло, як перейшла в адміністрацію... Дізнавшись про таке «зухвальство», голова адміністрації змусив її писати доповідну на начальника відділу освіти, а від нього зажадав пояснення: як він, держслужбовець, насмілився «образити» старшого рангом?
Нарешті, про «хизування» Кравця старими заслугами. Докір, що той посмів працювати на своїй посаді при кучмівському режимі, взагалі нікчемний. Мусила ж людина десь працювати, та ще коли вона, переборюючи труднощі, піднімала велике освітянське діло. Дякувати за це треба, а не докоряти. Чимало стриян, з якими я вів мову про дивні претензії Михайла Василишина до Федора Кравця, наголошували, що саме в цьому «хизуванні» і «собака зарита». Громадськість Стрия і району ставиться до Федора Миколайовича з величезною повагою, називає його, як і Віктора Романюка та ще кількох їхніх побратимів, справжніми героями, патріотами української землі. Тоді, коли найважче було зробити перший крок у відстоюванні нашої незалежності, вони не злякалися. Більше від того, виявилися послідовними у своїх патріотичних поглядах і діях. Віктор Романюк з Федором Кравцем відстоювали програму Віктора Ющенка, скликали людей на маніфестації на її підтримку. Випускали газету, через яку пропагували ідеї демократизму, виступали проти антинародного кучмівського режиму.
А де ж був тоді нинішній голова райдержадміністрації?
Я спеціально не досліджував цієї теми. Люди ж кажуть, що не бачили Михайла Миколайовича серед тих, перших. І щось сумніваються, що доклав він багато зусиль до торжества помаранчевої революції пізніше. Чоловік працював лікарем у міській лікарні. (І за це йому хвала!).
Однак сталося так, що, розповідають, якісь сили винесли його на гребінь боротьби за мандат депутата облради. Йшов туди вже як нашоукраїнець. І переміг. Під час президентської кампанії Михайло Миколайович став одним із керівників стрийського штабу ющенківців. Навіть, здається, деякий час його очолював. Був довіреною особою Віктора Ющенка. А вже після виборів люди зацікавилися долею коштів, зібраних у фонд революції. Бо ж звіт, опублікований у райгазеті, був загальним, не розкривав повної картини витрачених коштів. У місті з’явилися листівки із закликом до Василишина детально відзвітуватися за витрачені гроші. Штабісти мовчать. Тому, припускають стрияни, Василишин прагне позбутися таких, як Кравець, авторитетних патріотів. Тоді, може, й нинішньої влади забояться. Але ж відомо, що авторитету на страхові не наживеш. Потрібна чесна розмова з народом і прозорі, аргументовані дії.
Львівська область.
Р. S. Коли готувався цей матеріал, стало відомо, що під гребінку новопризначених адміністраторів потрапили керівники й інших районних відділів освіти. Зокрема, у Радехівському, Перемишлянському, Пустомитівському, Городоцькому, Золочівському та інших районах. І процес набирає обертів. Причому звільняють тих, котрі зарекомендували себе справжніми освітянами і українськими патріотами.
До речі, такі «люстраційні» процеси щодо начальників відділів освіти «іменем революції» творяться не лише на Львівщині. Про це свідчить публікація міністра освіти і науки Станіслава Ніколаєнка у газеті «Освіта України». Він звернувся до новопризначених керівників районних держадміністрацій з закликом припинити кадрову вакханалію. Пояснив: заклик Президента Віктора Ющенка про зміну кадрів стосувався лише перших осіб областей чи районів...
Мабуть, у справу повинне втрутитися вище державне керівництво. Розібратися по суті. Звісно, нездари, затяті прихильники старого режиму, причетні до всіляких зловживань, мусять відійти. Але ж навіщо відсторонювати від роботи людей талановитих, одержимих своєю справою, справжніх патріотів?