Шановний Голово, шановні народні депутати, представники Уряду, судійського корпусу, представники засобів масової інформації, дорогі співвітчизники, в Україні інституція уповноваженого з прав людини діє вже понад 7 років. І появі цього довгоочікуваного конституційного органу передувало багато визначних подій в терені прав людини. Про одну з них - створення гельсінського правозахисного руху, сьогодні варто нагадати. Адже менше місяця залишилося до тридцятої річниці з дня підписання у столиці Хельсінкі гельсінських угод заключного акту наради з питань безпеки і співробітництва в Європі.
Я би хотіла сказати, що українські правозахисники тоді вже вписали свою яскраву сторінку в правозахисний рух. Адже, вони тоді почали легальну боротьбу з порушенням прав людини, вимагаючи від держави визнати ці права. Я би хотіла сьогодні в нашому такому, розбурханому суспільстві зазначити, що саме тоді правозахисники України показали приклад нам сьогоднішнім співвітчизникам про те, що висока культура і мораль колись у цьому русі були пліч-о-пліч, українці, росіяни, євреї, віруючі різних конфесій, атеїсти, націоналісти, комуністи, соціал-демократи і анархісти. Вони ніколи не оголошували один одного ворога. Тому що всім однаково була потрібна свобода, а державна незалежність України уявлялася гарантом такої свободи.
Саме українським правозахисникам вдалося тоді зробити неможливе - поєднати боротьбу за права людини з боротьбою за незалежність України. Я сподіваюся, що все українське суспільство гідне відзначити на державному рівні, підкреслюю, річницю створення української групи сприяння виконанню гельсінських угод.
Шановні депутати, вам сьогодні роздано щорічну доповідь Уповноваженого з прав людини про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. На 525 сторінках наведено результати комплексного дослідження стану дотримання громадянських, політичних, соціальних, культурних і особистих прав людини у відповідності до міжнародних стандартів.
Я би хотіла сказати, що в цій доповіді уперше проаналізовано стан забезпечення прав людини у Збройних силах України, інших військових формуваннях, а також прав біженців. Кожен розділ цієї доповіді містить висновки і рекомендації, які спрямовані на поліпшення стану забезпечення прав і свобод людини в Україні.
Готуючи цю доповідь, я прагнула привернути увагу у першу чергу саме до проблем простої людини, на розв`язанні яких мають зосереджуватися зусилля всіх органів влади та місцевого самоврядування.
Основою моніторингу Уповноваженого з прав людини стало звернення до уповноваженого громадян України, осіб без громадянства, іноземців, біженців. За попередні роки конституційним правом на звернення до уповноваженого скористалося понад 620 тисяч осіб. І кількість цих звернень зростає рік від року. Переважно звертаються до Уповноваженого з прав людини вже з останньою надією після того, як фактично заяви громадян України вже розглядалися органами влади, були оскаржені в адміністративному чи судовому порядку, але порушення прав людини так і не були усунуті. До речі, хочу зазначити, що цей період до Уповноваженого з прав людини звернулося 1950 народних депутатів, це фактично чотири скликання Верховної Ради України. І я маю честь щодня спілкуватися безпосередньо з шановним депутатським корпусом і разом з вами захищати права виборців народних депутатів.
Шановні народні депутати, сьогодні разом з доповіддю вам роздано унікальну книгу. Вона була видана за ініціативою Уповноваженого трьома мовами українською, російською, англійською, це заключні зауваження та рекомендації конвенційних органів ООН щодо доповіді України у сфері дотримання прав і свобод людини. Зазначу, Україна є стороною всіх шести основних міжнародних договорів у галузі прав людини. Проте досі у нашій державі не було зроблено жодних спроб широко поінформувати українське суспільство про позицію Організації Об`єднаних Націй щодо доповіді України у конвесійні органи. Тому я сподіваюся, що кожен депутат, хто сьогодні уважно вже прогорнув принаймні сторінки цієї книжки, я думаю, що це спонукає нас всіх до спільних конкретних дій якраз для поліпшення стану прав і свобод людини у відповідності до світових стандартів.
Шановні народні депутати, у відповідності до 3-ї статті Конституції України головним обов`язком держави є забезпечення прав і свобод людини. Проте, головним порушник прав і свобод людини, на думку Уповноваженого, є якраз сама держава безпосередньо. Я глибоко переконана, що права людини мають бути вищі за права держави. І тому я хотіла би сказати, що сьогодні головним джерелом порушення прав людини була і, на жаль, поки залишається бідність, рівень якої попри економічне зростання є стабільно високим. Майже мільйон наших громадян сьогодні безробітні, ще стільки ж працюють в умовах неповної зайнятості. Навіть підвищена з 1 липня мінімальна заробітна плата як ми знаємо, до 310 гривень, становить менше 70 відсотків від прожиткового мінімуму, що є порушенням Конституції України. Водночас зростає заборгованість по заробітній платі, що на сьогодні складає понад 1 млрд. 300 млн. гривень.
Сьогодні безробіття у сільській місцевості перевищує міський показник удвічі. А 42 відсотка усіх бідних в Україні - це, в першу чергу, сільські мешканці. Ми з вами знаємо, що від п`яти до семи мільйонів наших співвітчизників шукає сьогодні кращої долі за межами України. Про це докладно йшлося в спеціальній доповіді Уповноваженого з прав людини, яку я представляла у Верховній Раді в квітні 2003 року.
Я сьогодні хотіла би сказати про позитив. В вересні минулого року відбулося те, чого ми з вами домагалися багато років - врешті пенсіонери стали отримувати виплати, які становили не нижче прожиткового рівню. А цього року уже новий уряд разом з парламентом істотно збільшив соціальну допомогу інвалідам, сім`ям при народженні дитини, ветеранам війни та праці.
Так, дійсно, люди на певний час відчули поліпшення свого матеріального становища, але цей позитив, на жаль, зводиться нанівець зростанням цін на товари та послуги. А тому зазначу, що жодні міркування економічної чи політичної доцільності, національної безпеки не можуть слугувати виправданням порушень прав людини.
Ми лише послаблюємо свою позицію в боротьбі з бідністю і іншими брутальними порушеннями прав людини, якщо, докладаючи зусиль на цьому напрямку, відкидаємо ті ж самі права людини, які ці біди намагаються відняти у наших співвітчизників. На думку Уповноваженого з прав людини, оцінка бідності має грунтуватися в першу чергу на конституційних нормах щодо права кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї родини, що включає достатнє харчування, одяг, житло, медичну допомогу, освіту і правовому допомогу, бо за все це людям доводиться конкретно платити.
З урахуванням цих факторів до категорії бідних в Україні можна віднести не менше 70 відсотків населення. Я не можу сьогодні не зазначити, що до подолання бідності як складову частину необхідно розглядати повернення людям знецінених трудових заощаджень.
Нагадаю, що за моїм поданням ще 30 червня 2000 року Конституційний суд визнав заощадження громадян їхньою власністю, поставивши крапку в суперечках навколо відповідальності держави за порушення прав вкладників. Людям почали повертати їхні гроші як шматок блокадного хліба.
Але треба і на законодавчому рівні врешті визначити і додаткові механізми і джерела повернення знецінених заощаджень, у тому числі, на думку уповноваженого, це можна зробити через залучення фінансових ресурсів підприємств, які отримували інвестиції, а тапер отримують вже прибутки за рахунок якраз цих трудових заощаджень.
Я, до речі, внесла подання з цього приводу Голові Верховної Ради України в квітні минулого року. Я не можу сьогодні не зазначити, що бідність породила в Україні... дуже дякую, спасибі... породила і глибоку демографічну кризу. За останні 13 років населення країни зменшилось на 5 мільйонів, що наближується до втрат під час другої світової війни і повинно розглядатися як реальна загроза національній безпеці нашої країни. Через бідність у структурі смертності осіб працездатного віку починають домінувати інфекційні хвороби - туберкульоз та ВІЛ-СНІД.
Щороку близько 70-ти тисяч людей гинуть в Україні також і від нещасних випадків - убивств і самогубств. Ви знаєте, тільки що произошло самоспалення в Херсоні людини, яка в знак протесту проти рішень суду пішла на цей відчайдушний крок.
Тому я хотіла б зазначити, що за минулий рік 11 громадян нашої держави вдалося до такого кроку і пішли добровільно з життя.
Але такі ж втрати і від вживання алкогольних напоїв. На жаль, людина змушена у такий спосіб шукати виходу з хронічної бідності, соціальної ізоляції і людської самотності. Цими днями виповнюється три роки, як сталася страшна трагедія на Скнилівському літовищі, від якої здригнулася вся країна і весь світ. У доповіді уповноваженого детально проаналізована причина цієї кривавої трагедії, з перших годин якої я була у Львові, відвідувала лікарні, міський морг, брала участь у роботі державної комісії, у похованні загиблих намагались надати допомогу разом з моїми колегами. І досі це питання тримаю на контролі. Але хочу зазначити: чи не цинізм, коли за наслідками такої трагедії покалічені люди, визнані інвалідами внаслідок загального захворювання? Саме це питання я обговорювала під час моєї зустрічі з Президентом України Віктором Ющенком і спрямувала на нього подання Уповноваженого з прав людини. Я сподіваюся, що це питання уряд вирішить позитивно.
Я хотіла би сказати про те, що більшої уваги від держави потребують, звичайно, і інваліди. Їхнє право на соціальну інтеграцію та участь у суспільному житті все ще залишається далеким від міжнародних стандартів та людських потреб. Прикро, що сьогодні роботою забезпечений лише один з чотирьох інвалідів працездатного віку.
Суспільство має бути надзвичайно уважним до цієї категорії громадян та вважати своїм святим обов`язком розв`язання їхніх проблем без тяганини.
Сьогодні я вимушена звернути увагу і уряду, і парламенту, я звернулася з поданням сьогодні до цих двох структур, аби захистити права шахтарів на належні регресні виплати та компенсації за втрату здоров`я, оскільки другий місяць поспіль триває з цього приводу голодування гірників шахти імені Баракова, що на Луганщині.
Вкотре хотіла би наголосити, що в Україні продовжується порушення конституційних прав дитини на повноцінне дитинство, сімейне оточення та виховання. Кількість бездоглядних та безпритульних дітей в державі становить майже 200 тисяч, понад 12 тисяч дітей шкільного віку щороку не сідають за парти, а півмільйона залучаються до тяжкої недитячої праці. За п`ять останніх років суїцид скоїло 404 дитини у віці до 15 років. Щороку 100 сімей втрачає своїх дітей через пожежу. Допомагаючи рятувати маленьку нашу українську героїню разом з усім українським народом Настю Овчар, я ще раз переконалася, що без запровадження в державі більш високих соціальних стандартів, і, насамперед, подолання бідності, забезпечення роботою і зарплатою, гідною, до речі, батьків про права дитини на гідне життя і безпеку годі і говорити.
Я сьогодні хотіла би, користуючись нагодою, з цієї трибуни на прохання матерів і батьків, і громадських організацій подякувати. Народ і керівництво Республіки Куба за 5-річну безкорисливу допомогу у лікуванні і оздоровленні 20 тисяч постраждалих чорнобильських дітей, переважно сиріт, з малозабезпечених сімей. Я підтримувала як Уповноважений з прав людини і надалі буду підтримувати продовження цієї унікальної програми.
Шановні народні депутати! В центрі уваги моєї доповіді головний порушник, до речі, з усіх гілок влади це судова гілка влади , і я би хотіла привернути вашу увагу до того, що третина звернень, які отримує Уповноважений з прав людини, стосується порушення прав громадян на справедливий суд. По-перше, саме знов-таки через бідність переважної більшості людей, наших громадян, які не можуть сплатити державне мито і скористатися послугами адвоката, порушуються Конституційні права громадян та норми Європейської конвенції.
По-друге, триває тяганина з розглядом прав. Через порушення строків розглядається кожна 10 кримінальна справа та кожна 5 цивільна. Перевіркою Уповноваженого було встановлено, що тільки в Рівненському міському суді понад 100 кримінальних справ є нерозглянутими - і тільки вдумайтесь, замислитесь - з терміном від 3 до 10 років чекають наші громадяни розгляду в цьому суді цих справ. Саме з цього приводу Уповноваженим з прав людини було внесено подання голові кваліфікаційної комісії суддів Житомирського округу про порушення дисциплінарного впровадження щодо голови івненського міського суду Петра Денисюка та ще 10 суддів цього суду через грубе порушення ними норм чинного законодавства та присяги судді.
Уповноважений вважає, що необхідно ліквідувати інститут додаткового розслідування, який породжує тяганину та порушує принцип змагальності процесу і презумпції невинуватості. До речі, недостатність принциповості, мужності позицій і навіть професіоналізму суддів зумовлюють мізерну кількість випробувальних вироків і навпаки велику скасованість та змінених судових рішень. Свідченням цього стало вирішення українською Фемідою долі 2 українських моряків, які пройшли через нелюдські випробування в ... в`язниці Абу-Грейб. В серпні 2003 року до Уповноваженого через супутниковий зв`язок звернулися члені екіпажу судна "Навстар-1", яких було затримано в Іраку. Завдяки заходам вжитим МЗС спільно з Уповноваженим 19 членів екіпажу були звільнені з-під варти, але проти капітана судна 68-річного Миколи Мазуренка і старшого помічника Івана Сощенка було порушено кримінальну справу і було заарештовано. Двоє наших громадян сьогодні за сучасних умов перебували у чотирьох концтаборах, трьох тюрмах, у тому числі у славнозвісній в`язниці Абу-Грейб, де протягом 10 місяців до них застосовувалися жахливі тортури.
Так, для українців не робилися там, як то кажуть, виключення. У червні минулого року в порядку екстрадиції вони були доставлені в Україну. Суддя апеляційного суду міста Києва Валентина Лясковська залишила їм покарання до 7 років позбавлення волі. І тільки рішенням Верховного Суду України, де у справі мені прийшлося безпосередньо брати участь, було змінено ухвалу апеляційного суду міста Києва, і українських моряків було звільнено з-за грат.
Я сьогодні хочу сказати, що сьогодні наші суди зловживають фактично такою мірою запобіжного заходу, як арешт. Так, сьогодні їм була передана від прокуратури ця функція. Проте місцевими судами задовольняється майже 90 відсотків таких подань, які подаються безпосередньо слідчими.
На мою думку, формалізм, поспіх у застосуванні арешту, а часом і політична упередженість, не кажучи вже про рішення на замовлення, все це призводить до безпідставного позбавлення волі, брутального нехтування правом на свободу та особисту недоторканість людини.
Через відсутність спеціального закону, який до цього часу так і не прийнятий у країні, не розв`язано проблему мільйонів наших громадян. Йдеться про те, що не захищені на законодавчому рівні права жертв цих злочинів, на відшкодування завданої їм шкоди. Тільки за останні 10 років не компенсовані збитки завдані більше, ніж одному мільйону 300 тисяч нашим співвітчизникам.
Тому, мені здається, що необхідно прийняти такий закон якомога швидше Верховній Раді.
Проте, Україна почала відшкодовувати шкоду завдану незаконними діями органів дізнання досудового слідства, прокуратури і суду. Цьому сприяло, до речі, подання Уповноваженого в січні 2002 року Прем`єр-міністру України. Це був конче необхідний крок, на який люди чекали ще з 95-ого року, тобто з моменту прийняття Закону. Я хочу вам навести один приклад. В 2003 році таким потерпілим почали виплачувати було виплачено 10 мільйонів гривень. Проте половину цієї суми було виплачено за рішенням судів Автономної Республіки Крим і в тому числі понад 4 мільйони, за рішення Євпаторійського міського суду. Суддя цього суду - Іван Безволяк, своїми рішеннями по кількох цивільних справах продубльованими, на жаль, апеляційним судом Криму отримані позивачами через Держказначейство, причому, як то кажуть, дуже і дуже швидко. І тільки за одним фактом отримання, зважте на це, однією особою, яка понад рік знаходилася під вартою, отримала ця людина мільйон 800 тисяч.
А на всіх було виділено. Я сказала вам цю суму, на всіх громадян України. Я хочу сказати, що, безперечно, я завернулася до Генерального прокурору з поданням для того, щоб було порушено ним саме, прокурором клопотання перед вищою радою юстиції про притягнення цього судді до відповідальності.
Пригадайте справу 26-річного Юрія Мазоли, по справі якого я безпосередньо виступала у Франківському районному суді міста Львова. Коли за рішенням цього суду, батькам-інвалідам після того, як цю людину невинну було закатовано в ізоляторі СБУ на Львівщині, було відшкодовано двом батькам з двох структур 130 тисяч моральної шкоди. Так, сьогодні, на мою думку, в наслідок збільшення звернень громадян до суду, та розширення юрисдикції судів, реальна влада все більше концентрується в судовій гілці. З урахуванням юридичної і фактичної безконтрольності суддів, з боку єдиного джерела влади - народу, це стає просто небезпечним.
З метою запобігання корупції, хабарництва, вирішення рішень на замовлення треба, на мою думку, по-перше, запровадити колегіальний розгляд справ у місцевих та інших судах. По-друге, уповноважений вважає і я мушу це сьогодні сказати. що довічне призначення суддів має бути врешті змінено. Це питання було включено, ви знаєте, в пакет документів, спасибі за підтримку, в пакет документів під час голосування політичної реформи. Не знаю: чого було, чого бракувало тоді вам, але треба було приймати тоді сміливе і мужнє рішення. Я абсолютно переконана, що судді мають обиратися народом на конкретний термін.
По-третє. Призначення суддів має проводитися на конкурсній основі, що сприятиме більш якісному об`єктивному підбору кадрів. До речі, я внесла таку пропозицію членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів, які одноголосно її підтримали на засіданні у червні 2005 року. І тепер вже з вересня цього року кожен кандидат на посаду, починаючи з суддів Верховного суду, буде призначатися тільки на конкурсній основі.
Шановні народні депутати, я сьогодні не можу не сказати про те, що в Україні так і не припинилося побиття, пограбування, залякування, арешти і переслідування журналістів ЗМІ. Я нещодавно з цієї трибуни виступала з цього приводу. У 2004 році на 13 журналістів були скоєні напади, четверо були заарештовані. Але сьогодні я не можу не привернути вашу увагу до тої історії, до якої я вже привертала увагу з цієї трибуни, це історія головного редактора газети "Євпаторійська неділя" Владимира Лутьєва, інваліда ІІ групи, який цими днями оголосив голодування в ізоляторах тимчасового тримання міста Севастополя, до речі, у самому страшному ізоляторі тимчасового тримання в Україні. Вже кілька років точиться безрезультатна судова тяганина по справі цього журналіста, яка розпочалася, як ви пам`ятаєте, з брудного використання кримським обозом центральних ЗМІ з показом по телебаченню інсценування нібито вбивства цієї людини, яка до цього часу судиться з Лутьєвим.
30 червня ухвалою Севастопольського апеляційного суду через два роки після початку судового засідання було прийнято рішення про арешт журналіста. При цьому суд зазначив, що рішення суду стосовно арешту, замітьте, оскарженню не підлягає. Тобто відносно журналістів вже рішення стосовно арештів навіть не можуть підлягати оскарженню. Якими би процесуальними нормами не користувався цей суддя, але це фактично брутальне є порушення права людини на оскарження ухвали суду.
А тому сьогодні Уповноважений рішуче заявляє про судову упередженість і вимагає негайно змінити міру запобіжного заходу журналісту Лутьєву. Ви знаєте, що одним з пріоритетів моєї діяльності є практика застосування недозволених методів ведення слідства і зокрема тортури. Як свідчить моніторинг уповноваженого протягом останніх двох років ця тенденція, на жаль, не має, так скажемо, тенденцій до зменшення не має.
І тому я хочу сказати, що досі не створено незалежного органу для розслідування скарг проти міліції. Майже 97 відсотків, до речі, під час опитування керівників, працівників карного розшуку, які навчалися у Національній академії Міністерства внутрішніх справ України, підтвердили, що часто чи епізодично в Україні застосовуються тортури, 97 відсотків працівників міліції це підтвердили.
Я не буду лякати тими прикладами, які є і у цій доповіді і в моєму усному виступі. Хочу сказати, що сподівання на викорінення фізичних тортур у міліції дають все ж таки прийняті у 2005 році зміни до статті 127 Кримінального кодексу України катування, якою суб`єктом злочину визначено посадову особу та значно збільшено міру покарання працівників міліції від 10 років до 15 позбавлення волі або довічним ув`язненням.
Я би хотіла сказати, що за ініціативою Президента України це було уперше, до речі, спільно почалася перевірка працівниками секретаріату Уповноваженого з прав людини і працівниками Секретаріату Президента України якраз стану умов тримання наших громадян в місцях позбавлення волі. Вже було виявлено, що порушуються права наших громадян на трьохгодинне затримання у кімнатах для тримання наших осіб, що у 808 райвідділах затриманих так і не, половині значить цих з 808 райвідділах так і не годують наших громадян попри декілька подань уповноваженого, за якими, до речі, ви, народні депутати і уряд, виділив безпосередньо кошти.
Я би хотіла сказати, що досі умови тих ІТТ, хоч і є позитивні зміни, про це теж є в доповіді. Але я хочу звернути вашу увагу на проблеми. Досі умови в тих ІТТ і кімнатах тримання затриманих є незносними, фактично вони є умовами середньовіччя, і їх можна вважати сьогодні тортурами. І через ці триваючі масові затримання і арешти щороку змушені проходити понад мільйон наших громадян. І тому буквально цими днями з огляду на це я внесла подання Президенту України Віктору Ющенку щодо приєднання України до факультативного протоколу до Конвенції ООН проти тортур. Я вважаю, що це дасть змогу створити необхідну ділянку дієвого міжнародного і національного правового поля з метою запобігання катуванням і посилить контроль за умовами тримання осіб, позбавлених волі, з боку якраз уже тепер і парламентських, і правозахисних, і неурядових комісій та мобільних груп, які створюються для так називаємих візитів без попереджень.
Я би хотіла сказати, що результати моніторингу Уповноваженого засвідчують, що попри ті зміни, які відбуваються в пенітенціарній системі, з якою ми підтримуємо, я би сказала, найбільш конструктивні стосунки, поки що є дуже і дуже незадовільними.
Я би сказала, що в Україні, зазначила сьогодні, що в Україні на 159 тис. місць тримання припадає майже 190 тис. в`язнів, тобто переповнення складає 20 відсотків. А тому мені здається, що для поліпшення цієї ситуації могло би бути застосовано звільнення від відбування покарання засуджених за злочини, що не становлять значної небезпеки суспільної для суспільства, в першу чергу до трьох років.
Проблема туберкульозу продовжує залишатися в виправних наших колоніях. За останні 10 років померло 6,5 тис. ув`язнених. Я вважаю, що необхідно нашим судам застосовувати більш уважно статтю 408 Кримінально-процесуального кодексу, адже перевірка Уповноваженого з прав людини підтвердила, що саме через незадовільний стан розгляду судами матеріалів стосовно тяжко хворих людей, які знаходяться за гратами, в пенітенціарних установах, зокрема в Херсонській і Донецькій областях, підтвердив, що було встановлено з 454 засуджених, які мали тяжкі ув`язнення і мали право бути звільненими від покарання, тільки в 40 відсотках випадків суд пішов назустріч цим людям. А з тих, кому було відмовлено, помер кожен третій.
Тому Уповноважений розцінює, як тортури, практику використання пенітенціарних закладів, крім того ще і використання підрозділів особливого призначення. Ви про це детально прочитаєте в моїй доповіді. Я би хотіла сказати, мабуть, на заключення, що виступаючи в цій залі місяць назад, я наголошувала, що до мене, як до Уповноваженого надходить багато дуже звернень з приводу звільнень, переслідувань та цькувань за політичними мотивами лікарів, вчителів, державних службовців, журналістів. Людей звинувачують у тому, що вони голосували під час виборів за іншого кандидата, а тому повинні звільнити посади. Тільки за перше півріччя цього року до мене звернулося 1243 особи за захистом своїх прав на свободу від політичних переконань.
Торік, до речі, торік я разом з народним депутатом України, лідером тоді опозиції Віктором Ющенком зустрічалася з тодішнім Президентом України Леонідом Кучмою з приводу політичних переслідувань та примушення до звільнення працівників бюджетних установ міста Мукачева після виборів міського голови. Тоді я визначила ті дії як звільнення за політичною ознакою. Але сьогодні ми бачимо, так само чинять і представники нової влади. Показовим, до речі, є доля головного лікаря Кобелякського району Полтавської області, заслуженого лікаря України з 30-річним стажем Івана Супруненко, головного лікаря Тростянецької районної лікарні Людмили Чорновецької.
По Кіровограду звернення, яке надійшло до уповноваженого, перевірялося з виїздом на місце. Було виявлено, що працівники УБОЗу застосовували фізичне і психологічне насильство з метою отримання показів за порушення виборчого законодавства. Я направила відповідне подання безпосередньо Генеральному прокурору України, я...
Я би хотіла сказати про те, що слідство в кримінальних справах, пов`язаних з виборчим процесом, триває не тільки на Кіровоградщині, на Вінниччині, в Сумах, Житомирі, Донецьку, Криму, і проводиться слідство працівників підрозділів, які створені якраз для боротьби з озброєними злочинними угрупуваннями. Тому логічно, на думку уповноваженого з прав людини, поставити питання про доцільність взагалі подальшого існування УБОЗу в Україні, таких, як...не виконує функції, не властиві йому. І це, до речі, паплюжить і професійну честь і гідність всієї системи МВС України.
Я хотіла б сказати, що старою владою, старою владою було розроблено механізм усунення законно обраних народом міських голів, як було в Мукачевому. Але сьогодні приклад конкретний, сьогодення.
До Уповноваженого звернулися депутати Коростенської міської ради та 1 490 мешканців міста з проханням захистити голову міської ради Москаленка від політичних переслідувань. І тепер вже громадськість міста поінформувала представників Уповноваженого, які виїхали безпосередньо для перевірки цього звернення, що тепер УБОЗ чинить на них фізичний та психологічний тиск, блокують їх роботу, міської ради, для того щоб отримати покази, які компрометували би міського голову. І цього разу я знову внесла подання до Генеральної прокуратури України.
Я сьогодні не можу не згадати і якраз вибори останні, вибори цих днів, які відбулися в Конотопі. Це було всім відомо, коли колегу вашого, народного депутата України, як то кажуть, двічі з перевєсом було обрано мером цього міста, але вона зазнала цькувань, зазнала приниження людської гідності. І на це не можна не звернути увагу. І треба, щоб народні обранці тут також виявили свою солідарність.
Я би хотіла зазначити на заключення, що я вважаю як Уповноважений з прав людини, що брутальним порушенням прав людини є виклики на допити через ЗМІ, оприлюднення "чорних списків", і фактично, яка йде на місцях, люстрація. Невідомо ким створені, ............ без суду і слідство публічно звинувачують людей, провокуючи їх переслідування. По жодному, до речі, з цих порушень Генеральна прокуратура досі не вжила рішучих заходів. Щоб унеможливити такі випадки, я підтримую необхідність прийняття законів, спрямованих на заборону переслідувань або обмеження прав і свобод людини на її політичні погляди і переконання.
Шановні народні депутати, я дякую, що ви дали мені можливість, принаймні, так, хоч схематично, висловитися якраз щодо представлення сьогодні Верховній Раді цього серйозного, грунтовного моніторингу, і цей моніторинг адресований не тільки народним обранцям, не тільки членам уряду, Президенту України, всім високим посадовцям, суддям, але і, в першу чергу, нашим громадянам. Вони мають знати, що в цій залі є бажання, є можливість і є мужність об`єднувати свої спільні зусилля заради того, щоб все ж таки проста людина рік від року відчувала більшу свою захищеність. Дякую вам за увагу.